Французький поет і критик Шарль Перро ввів моду на казки в 1697 році, коли опублікував в Парижі під ім'ям П'єра Дарманкура збірник «Казки матінки Гуски». До книги увійшли 8 казок: «Попелюшка», «Кіт у чоботях», «Червона Шапочка», «Хлопчик-мізинчик», «Подарунки феї», «Рікі-Чубчик», «Спляча красуня» і «Синя борода». Вважається, що всі вони, крім «Рікі-чубчиком» представляли собою літературну обробку народних сюжетів. За однією з версій, Перро почув їх від годувальниці свого сина.

Збірник мав надзвичайний успіх. Російською мовою казки вперше вийшли в Москві в 1768 році під назвою «Казки про чарівниць з моралями». На сюжети Перро створені опери «Попелюшка» Россіні, «Замок герцога Синя Борода» Бартока, балети «Спляча красуня» Чайковського та «Попелюшка» Прокофьева, поставлені мюзикли, зняті мультфільми і кінокартини.

В СРСР Шарль Перро став четвертим за кількістю видань серед зарубіжних письменників після Андерсена, Джека Лондона та братів Грімм. Загальний тираж його книг з 1917 по 1987 роки склав понад 60 млн примірників.

Попелюшка

Попелюшка - один з найпопулярніших старовинних «мандрівних сюжетів» в світі. Вважається, що існує більше 700 версій «Попелюшок» в фольклорі багатьох народів. Серед найдавніших - китайська і єгипетська казки. У єгиптян головну героїню - грекиню Родопіс - викрадають пірати. Добравшись до Єгипту, вони продають дівчину в рабство. Господар купує Родопіс шкіряні позолочені сандалі - одну з них викрадає сокіл, поки дівчина купається в річці. Птах виявляється непростим і віддає здобуток фараону, який тут же наказує підданим знайти господиню сандалі.

Кінець казки очікуємо: фараон одружився на Родопіс.

У китайській версії героїню звуть Йе Сянь, дух її матері живе в рибці, а туфельки зіткані з золотих ниток. У італійців Зезолла вбиває мачуху, а в Східному Ірані «Дівчина з місяцем на лобі» здійснює розправу над рідною матір'ю. В'єтнамська Попелюшка-Тем спочатку радить зведенній сестрі прийняти ванну з окропом, а після її загибелі обробляє тіло на частини, варить м'ясо та відправляє мачусі - виявивши череп дочки на дні горщика, вона вмирає від шоку.

У нашій країні популярний французький сюжет про злу мачуху, безвідмовну падчерку, карету-гарбуза і кришталеву туфельку - без перебільшення знає кожна дівчинка. Казка Шарля Перро включена в усі списки дошкільної літератури, з успіхом йде на театральних сценах і регулярно перевидається книжковими видавництвами.

На відміну від більш пізньої версії братів Грімм, у гуманного Перро сестри Попелюшки не відрізали собі великий палець на нозі і п'яту, щоб влізти в туфельку, а голуби в кінці казки не викльовують їм очі.

Перший фільм про Попелюшку був знятий ще в 1899 році.

Німа короткометражка французького режисера Жоржа Мельєса складалася з 20 картин.

Культовий радянський фільм-казка з тендітною блондинкою Яніною Жеймо в головній ролі з'явився в 1947 році і зайняв 4 місце в прокаті - його подивилися більше 18 млн глядачів різних країн, серед яких СРСР, Фінляндія, Австрія, Швеція, Франція, Японія. Режисери – Надія Кошеверова і Михайло Шапіро, автор сценарію - Євген Шварц. Фаїна Раневська в ролі мачухи, Василь Меркур'єв - батько-лісничий, Сергій Філіппов - капрал-скороход, Ераст Гарін - король. Роль хлопчика-пажа, вірного друга Попелюшки, зіграв Ігор Клименко, який став кращим з 25 тисяч інших хлопчиків, які претендували на роль.

Яніні Жеймо на момент зйомок було 37 років, а принцу Олексію Консовському - 34. На окрему увагу заслуговує музика, написана композитором Антоніо Спадавеккіа. Всі пісні Попелюшки виконала співачка Ленінградської державної естради Любов Черніна.

Кіт у чоботях

Кіт у чоботях - ще один знаменитий герой середньовічного фольклору. Казка про молодшого сина мірошника, якому підприємливий кіт допоміг виконати всі бажання, для режисерів виявилася благодатним матеріалом. У 1958 році знаменитий радянський режисер-казкар Олександр Роу зняв незвичайну версію казки Перро, взявши за основу сценарію п'єсу Сергія Михалкова «Сміх і сльози».

У центрі сюжету - дівчинка Люба (Ольга Горєлова), якій приснився дивний сон:

Люба - дочка шахового короля - стає жертвою підступної змови Пікового валета Крівеллі (Костянтин Злобін) і Хрестовой дами лукавство (Тамара Носова), яка мріє зайняти трон. А щоб мрія збулася, йому необхідно позбутися від принцеси, тобто Люби. На допомогу дівчинці приходить син мірошника Ваня (Слава Жариков) і його друг - чарівний кіт (Марія Барабанова). Вони відправляються в подорож, долають на шляху найрізноманітніші перешкоди і рятують Любу, викрадену старою чаклункою (Георгій Мілляр). У фільмі використано музику Ісаака Дунаєвського з кінофільму «Діти капітана Гранта» і вальс Йоганна Штрауса «На прекрасному блакитному Дунаї».

Ще один прекрасний фільм про Кота в чоботях з'явився в 1985 році. Режисер Святослав Чекин зняв веселий джазовий мюзикл за сценарієм Давида Самойлова. У цій версії принцеса вирішила вийти заміж не за мельника-маркіза, а за самого кота, якого блискуче зіграв Леонід Ярмольник. Король-Альберт Філозов, принцеса-Марина Левтова, канцлер-Петро Щербаков, Карабас-Сергій Проханов - картина вийшла яскравою і такою, що запам'ятовується. Один людожер Валентин Гафт чого вартий!

У 2011 році на екрани вийшов анімаційний комп'ютерний фільм студії DreamWorks, знятий режисером Крісом Міллером.

Головний герой фільму - кіт з фільму «Шрек 2».

Разом з приятелем Шалтаєм-Болтаем і Кицею М'яколапкою він вирушає в дорогу на пошуки гуски, що несе золоті яйця. Кота в чоботях озвучує Антоніо Бандерас, а Кицю М'яколапкою - Сальма Хайек.

Червона Шапочка

Сюжет про обманутою вовком дівчинку, поширений в Середні століття у Франції і Італії, не вважався дитячим. Вовк-перевертень вбивав бабусю, готував з її останків їжу, а в кінці примушував дівчинку роздягнутися, спалював одяг і з'їдав її. У деяких версіях дівчинці все-таки вдавалося втекти. У північній Італії в кошику у дівчинки була свіжа риба, в Швейцарії - головка молодого сиру, у Франції - горщик масла і пиріжки. Відрізнявся і вік героїні: в одному випадку це була маленька дівчинка, а в іншому - юна дівчина.

Шарль Перро виключив канібалізм, додав вийшовший з моди, але все ще популярний у сільських жінок шаперон червоного кольору - головний убір з пелериною - і зробив акцент на моралі:

«Дітворі маленьким не без причин
(А вже особливо дівчатам,
красуням і Баловницям),
В дорозі зустрічаючи усіляких чоловіків,
Не можна промов підступних слухати, -
Інакше вовк їх може з'їсти ».

Брати Грімм, через 100 років після смерті Перро, змінили кінець і ввели дроворубів, які вдаються на шум, вбивають вовка, і, розрізавши його живіт, рятують всіх з'їдених. За однією з версій, цей епізод був запозичений з іншої німецької казки - «Вовк і семеро козенят». Мораль теж змінилася: замість міркувань про взаємини з чоловіками в кінці казки слід застереження від зайвої довірливості: «Ну, вже тепер я ніколи не стану в лісі тікати в сторону від великої дороги, чи не порушив більше Мамин накази». У Росії найпопулярнішим став переклад Тургенєва - в ньому немає деяких подробиць і відсутній сексуальний підтекст.

Однією з найвідоміших і улюблених кіноверсій про Червону Шапочку в нашій країні
стала двосерійна музична комедія режисера Леоніда Нечаєва, який до цього зняв «Пригоди Буратіно».

За сценарієм Стара Вовчиця - мати загиблого від рук дроворубів вовка - вирішує помститися Червону Шапочку і наказує старшому запеклому вовку зловити її. Картина «Про Червону Шапочку» вийшла на екрани напередодні Нового року 31 грудня 1977 і відразу полюбилася не тільки дітям, а й дорослим. А пісні Червоної Шапочки (Яна Поплавська), написані композитором Олексієм Рибниковим на вірші Юлія Кіма і виконані юної Ольгою Різдвяної, «пішли в народ». Як і репліки найколоритніших персонажів - бабусі Ріни Зеленої, мисливця Ролана Бикова, вовка Володимира Басова.

До речі, 11-річна Яна Поплавська, в яку після виходу фільму були закохані всі хлопчики країни, отримала за свою роль Держпремію СРСР і стала наймолодшою ​​володаркою цієї нагороди.