Дев'ять міфів про Єсеніна

Наївний хлопець з села, п'яний поет, жертва вбивства і інша неправда про Сергія Єсеніна


Міф перший: останній поет села

Образ поета з селянським походженням культивувався Єсеніним наполегливо і цілеспрямовано. Однак походження це в міру необхідності варіювалося від хлопчика з простої селянської родини до внука багатого старообрядця. Правда, як це часто буває, знаходиться посередині: сім'я Єсеніна була середнього достатку, і старообрядців в ній не було.

Міф другий: пішки прийшов в літературу

Початок творчого шляху поета рядові читачі зазвичай уявляють собі так: спочатку рідне село Константиново, а потім Петербург. Єсенін постає таким собі Ломоносовим, в постолах і від сохи пішки прийшли в столицю.

Однак між цими точками в його біографії були ще три роки, проведені в Москві: роки роботи в друкарні Ситіна, знайомства з літературним середовищем і творчістю символістів, навчання в університеті Шанявського - тобто час знайомства зі світом великого міста і великої літератури, формування особистості майбутнього поета.
 

Міф третій: учень селянського поета

За вісім років до Сергія Єсеніна гучну кар'єру селянського поета в Петербурзі почав Микола Клюєв. Схожість їх літературних образів і скандальні спільні виступи створили міф про Клюєва як про першого вчителя Єсеніна і його провіднику в непростий літературного життя Петербурга. Формуванню цього міфу, за спогадами Мариєнгофа, сприяв і сам Єсенін.

«- Нехай, думаю, кожен вважає: я його в російську літературу ввів. Їм приємно, а мені наплювати. Городецький ввів? Ввів. Клюєв ввів? Ввів. Сологуб з Чеботаревскою ввели? Ввели. Одним словом, і Мережковський з Гіппіус, і Блок, і Рюрик Івнев ... »
Анатолій Мариенгоф. «Роман без брехні» (1927)

Однак, якщо йти за хронологією, першим, до кого Єсенін звернувся в Петербурзі, був Олександр Блок. Потім - Сергій Городецький. Вони ж в першу чергу і сприяли розширенню його «корисних» знайомств.

Міф четвертий: в гості до Блока

Своєрідний міф був створений Єсеніним і з знайомства з Блоком. У його оповіданні, що дійшов у переді Всеволода Рождественського, Єсенін постає некомільфотним, але закоханим в поезію сільським самородком, незванно з'явився до маститого поета і покровителю юних обдарувань.

«Був він для мене немов ікона, і ще проїздом через Москву я вирішив: доберуся до Петрограда і обов'язково його побачу. <...> Ну, зійшов я на Миколаївському вокзалі з скринькою за спиною, стою на площі і не знаю, куди йти далі: місто незнайоме. <...> Зупинив я перехожого, питаю: "Де тут живе Олександр Олександрович Блок?" "Не знаю, - відповідає, - а хто він такий буде?" Ну, я не став йому пояснювати, пішов далі. <...>
Ось і двері його квартири. <...> Зустрічає мене кухарка. "Тобі чого, хлопче?" "Мені б, - відповідаю, - Олександра Олександровича побачити". А сам чекаю, що вона скаже "вдома немає", і доведеться йти ні з чим. Подивилася вона на мене, витирає руки об фартух і каже: "Ну ладно, піду скажу. Тільки ти, милий, вийди на сходи і там постій. У мене тут, сам бачиш, каструлі, посуд, а ти людина невідома. Хто тебе знає! "Пішла і двері на гачок прихлопнула. Стою. Чекаю. Нарешті двері знову навстіж. "Проходь, - каже, - тільки ноги витри!" Входжу я в кухню, ставлю скринька, шапку зняв, а з кімнати йде мені назустріч сам Олександр Олександрович.
- Вітаю! Хто ви такий?
Пояснюю, що я такий-то і приніс йому вірші. Блок посміхається:
- А я думав, ви з Боблово. До мене іноді заходять земляки. Ну, ходімо! - і повів мене з собою ».
Всеволод Рождественський. «Сторінки життя. Спогади »(1962)

Однак педантичний Блок зберіг інші свідоцтва про цю зустріч. По-перше, записку, яку Єсенін надіслав вранці з проханням прийняти його: «Олександре Олександровичу! Я хотів би поговорити з вами. Справа для мене дуже важлива. Ви мене не знаєте, а може бути, де і зустрічали по журналах моє прізвище. Хотів би зайти години в 4. З повагою С. Єсенін ». А по-друге, коментар самого Блока до цієї записки: «Селянин Рязанської губ. 19 років. Вірші свіжі, чисті, голосисті, багатослівні. Мова. Приходив до мене 9 березня 1915 ».

Міф п'ятий: наївний і недосвідчений

Чимало зусиль було витрачено поетом на створення образу наївного і простодушного хлопця-друзяки, він дуже полюбився читачам і шанувальникам його творчості. Однак наївність аж ніяк не була природною якістю Єсеніна. Навпаки, розважливість і продуманість - ось що допомогло поетові в найкоротші терміни заручитися підтримкою впливових письменників і почати друкуватися в провідних літературних журналах.

«... По-хорошому щиросердно (а не з чистосердечністю Делані, на яку теж був великий майстер) сказав:
- Знаєш, і чобіт-то я ніколи в житті таких рудих не носив. Говорив їм, що їду бочки в Ригу катати. Жерти, мовляв, нема чого. А в Петербург на день, на два, поки партія моя вантажників добереться. А які там бочки - за світовою славою в Санкт-Петербург приїхав, за бронзовим монументом ... »
Анатолій Мариенгоф. «Роман без брехні» (1927)


Міф шостий: впевнений в собі і байдужий до думки оточуючих

Наївний і простодушний поет від Бога повинен бути вище суєти критиків і слів літераторів-заздрісників, звідси і міф про байдужість Єсеніна до думок про нього інших людей. Однак, як і всякий поет, Єсенін був дуже чуйний до критики, збирав вирізки з різних видань (збереглося два зошити вирізок) і пам'ятав напам'ять найбільш схвальні і образливі відгуки.
 

Міф сьомий: п'яний поет

П'яниця і хуліган - такі найбільш часті характеристики поета. Дійсно, запої, п'яні дебоші і скандали були невід'ємною частиною життя Єсеніна, але все-таки віршів в п'яному угарі він не складав. «Я ж п'яний ніколи не пишу», - говорив сам Єсенін. Про це згадували і його знайомі, наприклад Ілля Шнейдер, що підтверджував, що в нетверезому стані Єсенін вірші ніколи не писав.
 

Міф восьмий: жертва змови

Вбивство Єсеніна - найпопулярніший міф про поета. Чекісти, євреї, літературні заздрісники - кого тільки не звинувачують в скоєнні цієї продуманої і жорстокої розправи. Найбільш фантастичною є версія про те, що поета вбили пострілом з пістолета, завернули в килим і хотіли винести з номера готелю через вікно, але тіло не пройшло у віконний отвір, після чого було вирішено інсценувати самогубство шляхом повішання. Не менш оригінальна ідея: Єсеніна вбили десь в іншому місці, а вже мертвого принесли в «Англетер». Або, на крайній випадок, спочатку побили, а потім спливаючого кров'ю підвісили до труби. Однак жодна з цих теорій не витримує перевірки фактами. А вони полягають в наступному: наприкінці 1925 року психологічний стан Єсеніна було вкрай важким, близько місяця він перебував у московській психіатричній клініці, звідки і втік до Ленінграда. Перед від'їздом він відвідав всіх своїх родичів і попрощався з ними.

«... Бачила його незадовго до смерті. Сказав, що прийшов попрощатися. На моє запитання: "Що? Чому? "- каже:" Їду, відчуваю себе погано, напевно, помру ". Просив не балувати, берегти сина ».
Анна Ізряднова, перша громадянська дружина Єсеніна

Поезія Єсеніна не менше красномовно свідчить про його прагненні до смерті: за останні два роки в його віршах зустрічається кілька сотень згадок про смерть, причому в більшій частині мова йде про самогубство.
Міф дев'ятий: підроблене заповіт

Незмінною частиною конспірологічних версій вбивства Єсеніна є ідея про фальсифікації останнього вірша поета «До свиданья, друг мой, до свиданья ...». Згідно з ідеєю змови, поет Вольф Ерліх, якому присвячено вірш, насправді був агентом ГПУ, поставленим до поета і безпосередньо брав участь в його вбивстві. Саме тому він приховував автограф вірша. За іншою версією, вірш було написано чекістом Яковом Блюмкін вже після вбивства Єсеніна. Однак все це лише фантазії любителів таємниць: проведена в 1990-і роки експертиза довела, що почерк на записці належить самому Сергію Єсеніну