Софокл

               ( 496 – 406 рр. до н.е. )

   Великий мораліст «зо­лотого віку Перикла»

Другий видатний поет-трагік Стародавньої Греції — Софокл народився у Колоні, передмісті Афін, в родині заможного власника зброярні. В юності Софокл став свідком блискучих пе­ремог греків над персами, і якщо «батько трагедії» Есхіл був безпосереднім учасником славних походів і воєнних успіхів еллінів, то Софокл їх прославляв. Коли в Афінах свят­кували перемогу над перським флотом у битві біля острова Саламін, шістнадцятирічний Со­фокл заспівував у хорі хлопчиків, вшанову­ючи героїв-переможців. Вихований в атмо­сфері патріотичного піднесення, яким була охоплена Еллада, Софокл через усе життя проніс палку любов до батьківщини і пишав­ся тим, що його рідне місто Афіни об'єдна­ло греків у боротьбі проти ворогів. Дев'яно­сторічний Софокл склав свою останню пісню на честь рідного міста — драму «Едіп у Колоні», де прославляються гу­манні закони і краса Афін. Софокл жив у добу, яка дістала назву «золотого віку Перікла». Це був період най­вищого розквіту афінської рабовласницької демократії. У той час Афіни стали визнаним центром культурного життя Еллади. З усієї Греції сюди приїздили вчені, поети, скульпто­ри. Софокл підтримував дружні стосунки з фі­лософом Архелаєм, істориком Геродотом; до­слідники не виключають можливості його спілкування з софістами, із вченням яких він полемізує в деяких своїх трагедіях.

Софокл був другом Перікла, відомого по­літичного діяча Афін, і сам обіймав відпові­дальні державні посади, зокрема був одним із десяти стратегів, скарбником Афінського морського союзу. Про причетність Софокла до державних справ збереглося свідчення його сучасника, поета Іона з Хіоса, який повідомляє, що у 411 році до н. е., після антидемократичного заколоту, драматург брав

активну участь у перегляді афінської конституції.

Авторитет, політична й еко­номічна могутність Афін після перемоги в греко-перській війні швидко зростали. Проте «золо­тий вік Перікла» закінчився ще за життя Софокла, і він став свід­ком занепаду афінської демок­ратії. Колись могутні Афіни за­знали низки жахливих поразок у братовбивчій Пелопоннеській війні. Голод і чума довершили лихо. Під тиском цих обставин падіння Перікла стало неми­нучим.

Міфологічний світогляд, на­віть у добу Софокла, ще мав чинність закону. Коли в Афінах спалахнула епідемія чуми, а військо афінян зазнало нищівної поразки, Перікла, який до того був улюбленцем наро­ду, звинуватили в тому, що його рід не

дого­див богам і за це вони наслали лихо на квітучі Афіни. Він був усунутий від влади і невдовзі помер від чуми, що лютувала в Афінах.

Дослідники творчості Софокла вважають, що падіння Перікла знайшло відображення в трагедії драматурга «Едіп-цар», поставленій приблизно через чотири роки після смерті цьо­го видатного політичного діяча Афін. Сам Софокл не дочекався закінчення громадянської війни між грецькими полісами і помер за два роки до її припинення.

За дев'яносто років життя драматург ство­рив понад 120 трагедій, з яких до наших днів повністю дійшли тільки сім: «Аякс», «Трахінянки», «Антігона», «Едіп-цар», «Електра», «Філоктет», «Едіп у Колоні». У цих трагедіях Со-фокл висунув важливі для його часу проблеми: ставлення громадянина до релігії («Електра»); дотримання писаних і неписаних

божественних законів («Антігона»); зіткнення особистої волі людини з волею богів («Едіп-цар», «Трахінянки»); подолання конф­лікту між інтересами особистості та держави («Філоктет»); честь і шляхетність («Аякс»).

Софокла вважають великим моралістом свого часу. У бороть­бі за єдність демократичних Афін драматург обстоював традиційні суспільні цінності. За часів афінської демократії етика вимагала від громадян доброчесності, яка, у свою чергу, передбачала спра­ведливість, тобто прагнення до загального добра. І герой траге­дії Софокла цар Едіп заявляє, що горе народу для нього «більше, ніж власне». Софокл не погоджувався з софіс­тами, які не визнавали неписаних божествен­них законів і вважали людину «мірою всіх ре­чей». Він вбачав у цьому твердженні зародки руйнівного скептицизму. Драматург спросто­вує «мудрість» тирана Креонта, який не зва­жав на волю могутніх богів («Антігона»), за­суджує спритність Одіссея, котрий обдурює Філоктета («Філоктет»).

Софокл вважав, що релігія має бути осно­вою держави, а праведний суд і справедли­вість можливі лише у благочестивих Афінах. Водночас митець не міг не відчувати прирече­ності традиційних морально-етичних ціннос­тей в нову добу. Тому гостре протистояння старого і нового набуває у творчості Софок­ла значення трагедійного конфлікту. Хоча дра­матург і визнає за людиною певну свободу дій та силу розуму, але разом з тим він перекона­ний, що людські можливості обмежені, бо над людиною стоїть сила, яка визначає її долю. Конфлікт між прагненням людини діяти від­повідно до своїх бажань і повна залежність результатів її діяльності від волі богів — лейт­мотив трагедій Софокла.