Горацій 

               (65 – 8 рр. до н.е.)

                                           «Августовий співець»

Квінт Горацій Флакк, римський поет-лірик   

 доби Октавіана Августа,

народився у містечку Венузія на півдні Італії. Батько Горація був рабом, згодом звільненим. У Римській державі такі люди вважалися громадянами другого

  сорту. Батько поета все життя тяжко працював, усіма силами намага­ючись дати єдиному синові гарну освіту.

         За­ради Горація сім'я переїхала до Риму, де батько став збирачем податків, а син відвідував почат­кову школу,       

    потім — граматичну і риторичну, студіював ораторське мистецтво і філософію, грецьку мову і літературу, із захопленням слу­хав промови самого Цицерона. Завершив на­вчання Горацій в Афінах, де вивчав грецьку поезію і філософію. Там же він познайомився з Юнієм Брутом, одним з убивць Гая Юлія Цезаря, непримиренним ворогом деспотії та диктатури. Під його впливом Горацій, якому демократичні ідеали були близькі і зрозумілі, вступив до лав республіканської партії і очо­лив легіон республіканців, хоча й не мав хис­ту до військової справи.

Під час громадянської війни Горацій зі зброєю в руках захищав республіку. Згодом, підсумовуючи здобутки і втрати цього періоду свого життя, поет скаже: «За привидом свободи водив нас відчайдуш­ний Брут». У листопаді 42 р. до н. е. Горацій зі своїм легіоном брав участь у битві біля міста Філіпп у Македонії. У цій битві війська Октавіана вщент розбили респуб­ліканців. «Привид свободи» розтанув, респуб­ліка зазнала остаточної поразки.

Після оголошення амністії Горацій повер­нувся до Риму, де на нього чекала сумна звіст­ка про смерть батька і конфіскацію всього батькового майна. Відчай охопив Горація, йому здавалося, що Рим приречений, «згине, зітреть­ся від нашого ж, кров'ю заклятого роду». Але треба було якось жити, і Горацій став писа­рем при скарбничому в уряді. «Відважні злид­ні» навернули його до літературної творчості. На перші літературні спроби Горація звер­нув увагу Вергілій, який познайомив його з Ме­ценатом, покровителем поетів і провідником політики Октавіана Августа. Знайомство, а зго­дом і дружба з Меценатом забезпечили Гора-цію не тільки високе покровительство, а й ма­теріальний достаток упродовж усього життя: Меценат подарував йому маєток у Сабінських горах, неподалік від Риму. Подібно до Вергі-лія, Горацій поступово стає співцем Римської імперії. Новому устрою мала відповідати і нова мораль. І Горацій приймає цю мораль: поет за­повідає усе своє майно імператорові — жест, що мав засвідчити вірнопіддан­ські почуття поета. Так Гора-цій став «Августовим співцем», як назвав його О. Пушкін.

У пошуках «золотої середини»

Вступ Горація до літератур­ного гуртка Мецената змінив долю поета. Він прославляє ім­ператора Августа, пише оди на честь Мецената. Проте з ча­сом його починає гнітити пов- р_им храм Ф на залежність від сильних Іст.; світу цього. За свідченням біо­графа поета Светонія, Горацій, намагаючись вирватися з пут цілковитої залежності, навіть відмовився від почесної посади секретаря ім­ператора. Светоній згадує лист Августа, у яко­му імператор нарікає на те, що Горацій цура­ється дружби з ним і не присвячує йому своїх творів: «Чи не боїшся ти, що твоя дружба зі мною може накликати на тебе ганьбу на­щадків? ».

Горацій — активний провідник нового офі­ційного курсу. Невід'ємні атрибути його пое­зії — культ імператора, проповідь «повернен­ня до землі». Але щоразу у віршах поета відчутні непоштива іронія, критична думка, біль приниженої гідності людини, яка змушена була все життя плазувати перед імператором. При­четний, як і Вергілій, до створення міфу про божественне походження Августа, Горацій, всу­переч офіційній тенденції, інколи наважується на досить сміливі твердження: «Всі ми — смерт­ні... чи скіпетр в світі носили, чи хліборобське тримали рало» («Ода до Постума»). А якщо, на його думку, хтось і заслуговує на безсмер­тя, то це — поет. Орел був символом безсмер­тя імператора. У творчості Горація лебідь стає символом безсмертя поета. Після смерті поета білий лебідь лине над землею, і поетова слава сягає далекої Африки та Кол­хіди. Імператор вважає себе володарем світу, але Горацій стверджує: володар світу — поет. Порівнюючи себе із си­ном Дедала Ікаром — сміли­вим юнаком, який піднісся на крилах до самого сонця і за­гинув, поет пише: «Вгамуйте, заглушіть непрошене ридання. Тут не потрібний плач, дарем­ний крик. Тут не до речі шана вся остання». Поет живий, поки жива його поезія,— ця думка пронизує багато поезій Горація.

У серці поета постійно то­чилася боротьба між "Августовим співцем» і вчорашнім республіканцем. Горацій ніколи не був бійцем, і врешті-решт вирішив відійти від політичної суєти, обравши для себе роль «дру­га природи». Честолюбство, слава, політика, гроші — усі ці речі поетові здаються не варти­ми того, щоб заради них марнувати життя. Біль­шу частину року Горацій проводить у своєму Сабінському маєтку: «Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився». Тепер його життя під­порядковане гаслу: ні в чому жодних надмір­ностей. Поет намагається знайти внутрішню рі­вновагу, злагоду із самим собою. Проповідь поміркованості, «золотої середини» стає для Горація порятунком від суперечностей, що края­ли його серце.

Літературна спадщина Горація

Майже вся літературна спадщина Горація дійшла до нас. Вона складається з двох книг сатир, однієї книги еподів (ліричних віршів), чотирьох книг од (пісень), ювілейного гімну та двох книг послань.

Свої сатири Горацій називав «розмовами».