Тема. ҐійомАполлінер як чільна постать європейського авангарду. Мета: окреслити етапи генезису поетичної реформи, до якої мав відношення поет: його зв'язок із кубізмом, створення ним «поетичного реалізму»; розвивати в учнів уміння систематизувати новий матеріал, визначати основні риси поетичної творчості, поглибити знання про верлібр. Обладнання: портрет Ґ. Аполлінера; тексти поезій, репродукції картин П. Пікассо, тексти віршів «Сутінки», «Зона» та «Міст Мірабо». ...Не треба шукати суму в моїй поезії, а лише саме життя. Г.Аполлінер Хід уроку:
Сюрреалізм Експресіонізм Імажизм Екзистенціалізм Акмеїзм Футуризм «потік свідомості»
«Одного ранку я прокинулась і побачила, що перетворилась на…
ПРОБЛЕМА - Вході уроку з’ясуємо проблему, яка прихована в рядках епіграфу ...Не треба шукати суму в моїй поезії, а лише саме життя. Г.Аполлінер
- Що можна сказати про поета, перу якого належать такі вислови?
По висоті безперечно він побив світовий рекорд
До тих, хто має Божий дар, суспільство завжди ставилося з недовірою. Та . й самі митці, здається, чимало робили для того, щоб шокувати, дивувати, бентежити своє оточення. Іноді це був навмисний епатаж, але частіше — яскравий прояв не лише творчої, а й людської індивідуальності. Ґійом Аполлінер (1880—1918) (справжнє ім'я Ґійом Альбер Володимир Олександр Аполлінарій Костровицький) як особистість і явище світової культури вкрай незвичайний. Напівполяк і напівіталієць, він став великим поетом Франції. Він написав книжку про кубістів, яку проілюстрував їхніми картинами. Серед його друзів були письменники, артисти, художники. Ґійом Аполлінер був кремезним, міцним чоловіком, темноволосим, із красивими виразними рисами, прекрасним кольором обличчя. СЛАЙД Мав добре виховання, в офіційних місцях поводився по-світськи, умів носити одяг. Він завжди був у центрі уваги: володів талантом об'єднувати людей. Як пише Гертруда Стайн, смерть Аполлінера, котрий ледве поправився від ран, отриманих під час Першої світової війни, і не зміг перенести «іспанки», що вирувала тоді у Франції, обернулася не лише горем і скорботою для його близьких, а й розпадом колишнього товариства друзів. Колоритна зовнішність Ґійома спонукала багатьох художників узятися за олівець, пензель. Дружній портрет-шарж на нього намалював Анрі Матісс, а Пабло Пікассо — карикатуру, яку вмістив до брошури про фізичну культуру. А крізь розмаїття особистості поета й драматизм його долі просвічувала дивовижна, майже дитяча "сонячність" його вдачі. Свою мистецьку вдачу Аполлінер спрямовував не лише на літературну творчість, а й на життя. Можливо, тому воно і було сповнене містифікацій, які виявилися такими "живучими", що згодом навіть у солідних наукових словниках поет презентувався як "містифікатор".
1 учень: "Містифікації" почалися від народження поета 26 серпня 1880 р. у Римі. Хлопець був зареєстрований у римській мерії під умовним прізвищем Дульчині як дитина невідомих батьків. Пізніше він був визнаний матір'ю — полькою Анжелікою Костровицькою, "викраденою" за кілька років до його народження італійським офіцером Франческо д'Еспермоном. Як позашлюбна дитина хлопчик успадкував прізвище матері. Отже, повне його ім'я та прізвище — Вільгельм-Альберт-Воло-димир-Олександр-Аполлінарій Костровицький. Щодо того, ким був батько Аполлінера, існує кілька гіпотез. Загадкові обставини народження дали згодом поету привід для створення легенд про те, що його предки начебто чи то Наполеон, чи то Папа Римський. Внаслідок тих самих обставин його було позбавлено і громадянства: "сумнівне" походження не давало підстав для надання статусу громадянина Італії; як нащадок революційних емігрантів по материнській лінії, він не мав шансів стати підданим царської Росії. Не дивно, що його свідоме життя було пройняте прагненням знайти батьківщину. Країною, підданим якої Аполлінер хотів стати, була Франція. Майбутній поет зростав на європейському Півдні, де його мати, яка здобула репутацію "вродливої авантюристки. Він відвідував колеж у Монако й Каннах, пізніше — ліцей у Ніцці. Потреба в літературній творчості проявилася рано. Вже сімнадцятирічним юнаком Аполлінер разом із своїм ліцеїстським товаришем готував рукописний часопис, до якого увійшли вірші, статті на політичні теми, міркування щодо театрального життя тощо. Вже тоді поет вигадав свій перший псевдонім — "Гійом Макабр". І надалі Аполлінер залюбки вдавався до усіляких літературних містифікацій та розіграшів. Наприклад, 1909р. під псевдонімом "Луїза Лаланн" він випустив низку віршів і статей, що привернули увагу читацької публіки. Літературне ім 'я "Гійом Аполлінер " , під яким митець уславився у світі, з'явилося 1902р., коли було надруковано його оповідання "Єресіарх". 2 учень: 1899 р. родина Костровицьких оселилася у Парижі. Перші роки життя у столиці Франції були для юнака надзвичайно важкими. Безправний перед законом, він був змушений зареєструватися у поліцейській префектурі як іноземець, що шукає роботу. Випадкові заробітки не рятували від злиднів. У цей час Аполлінер навіть ладен був працювати як "літературний негр", тобто писати твір за іншого автора (саме так він створював роман- фейлетон "Що робити?" для пана Енара, якому не давали спокою лаври письменника). Отож коли йому було запропоновано місце вчителя французької мови у заможній родині Міло, Аполлінер сприйняв цю можливість як щасливий поворот долі. Цей період, що тривав упродовж 1901— 1902 років, став яскравою сторінкою життя поета. Разом із родиною Міло Аполлінер жив на Райні, багато подорожував Німеччиною, Австрією, відвідав Прагу. Перебування у Німеччині асоціювалася у нього з поетичною подорожжю до омріяного світу німецьких романтиків. Та головною подією тих років стало його перше серйозне і по- своєму драматичне кохання до англійки Анні Плейден, яка служила у родині Міло гувернанткою. Нерозділена любов до чарівної Анні спонукала Аполлінера до написання проникливих віршів, що утворили цикл "Райнські вірші"; вона зробила з поета-почат-ківця видатного лірика. Згодом цей життєвий досвід, помножений на відчуття хронічної безпритульності, сформував уявлення митця про невизнання і нерозуміння поета його оточенням, про його нездолану духовну ізоляцію. Повернувшись до Парижа, Аполлінер опинився в епіцентрі бурхливого культурного життя. Великою подією у житті Аполлінера стало знайомство з великим художником-авангардистом Пабло Пікассо. Два іноземці, які під час своєї першої зустрічі ще не знайшли визнання у Франції, два митці, захоплені пошуком нових шляхів нового мистецтва, вони досить швидко заприятелювали, їхня дружба значною мірою живилася обміном творчими ідеями. Разом із Пікассо Аполлінер пережив неприємну пригоду, внаслідок якої потрапив до в'язниці. Цього разу поет сам став жертвою "містифікації"." 7 вересня 1911 р. його зненацька заарештували за звинуваченням у викраденні із Лувра картини Леонардо да Вінчі "Джоконда"; до відповідальності також було притягнено і Пікассо. Безпідставність звинувачення і протести громадськості примусили владу звільнити Аполлінера після тижневого ув'язнення, але він перебував під слідством ще понад чотири місяці. Знайшлися журналісти.., що вимагали вигнання Аполлінера як небажаного іноземця. Аполлінер вже давно відчував себе французьким поетом, а загроза вислання за його сумнівного статусу неповноправного російського або італійського підданого була для нього вкрай важкою. У грудні 1911 р. він вперше з'ясовує можливості щодо прийняття французького громадянства, але у відповідь чує відмову. Відчуття самотності у поета посилилося внаслідок того, що він був полишений своєю коханою, художницею Марі Лорансен..." Досвід перебування у в'язниці та під підозрою вилився у цикл віршів "У в'язниці Санте", який увійшов до збірки "Алкоголі". 3 учень: Перша світова війна внесла у життя Аполлінера суттєві корективи. Він вирушив добровольцем на фронт. До такого рішення його підштовхнула і надія "заслужити" французьке громадянство, і чергова невдала спроба знайти щастя у коханні. Цього разу сплеск любовних почуттів був викликаний вродливою аристократкою Луїзою де Коліньї-Шатійон. Пишаючись тим, що в її жилах тече кров Людовіка IX, вона зверхньо ставилася до закоханого поета. У світських колах, до яких належала Лу, не читали видань, у котрих друкувався Аполлінер, та й взагалі його заняття поезією видавалися їй чудернацтвом. Рішення поета взяти участь у Першій світовій війні зламало лід у почуттях вередливої красуні. Однак любовна ідилія тривала недовго: Лу швидке повернулася до світського життя, майже ігноруючи листи поета, які той писав, перебуваючи в артилерійському училищі. Останнє побачення, що відбулося у Марселі 29 березня 1915 р., розвіяло рештки ілюзій. Через кілька днів після нього Аполлінер прибув на фронт рядовим артилеристом. Проте слід наголосити, що і ця історія нещасливого кохання надала поетові міцний творчий імпульс, що і засвідчили 76 поетичних "Послань до Лу", Фронтове життя не припинило творчої активності Аполлінера. Він і тут продовжував писати художні твори й співпрацювати з паризькими газетами. Пізніше вони увійшли до останньої поетичної збірки, виданої за життя митця, — "Колігроми. Вірші Миру та Війни" (1918). В останні два роки життя, здавалося, здійснилися його заповітні мрії. 9 березня 1916 р. великий національний поет Франції зрештою отримав її громадянство. Прийшло до нього і омріяне взаємне кохання — в особі рудокосої красуні Жаклін Кольб, з якою Аполлінер 1918р. одружився. Скуштував і плоди визнання: молоде покоління поетів ставилося до нього як до одного з найавторитетніших майстрів французької лірики. Та за іронією долі Аполлінеру не довелося насолодитися цими дарунками долі. Через тиждень після отримання французького громадянства він був поранений у голову осколком снаряда, що пробив шолом. Знесилений важким пораненням поет повернувся до Парижа, де в міру підірваних сил займався творчістю. Подружнє життя тривало лише півроку: пошесть грипу— "іспанки", що лютувала у Європі, забрала життя 38-річного генія. Це трапилося 9 листопада 1918р.
Кубізм (фр— куб) — модерністська течія в образотворчому мистецтві першої чверті XX ст., яка прагнула виявити геометричну структуру об'єму, розклавши предмет на плоскі грані або уподібнюючи його простим тілам — кулі, конусу, кубу. (Демонстрація картин П. Пікассо) Деякі елементи кубістичної естетики спостерігаються і в поезіях Аполлінера. Проте не варто шукати у творах французького поета прикмет безпосереднього впливу Пікассо. Творча взаємодія двох митців була складнішою. Вона виявлялася насамперед у властивому обом прагненні радикального оновлення мистецтва. Крім того, можна сказати, що у своїй творчості вони рухалися назустріч одне одному: Пікассо збагачував живопис ліричною стихією, підкоряв мову образотворчого мистецтва завданню самовираження ліричного "я"; а Аполлінер наближав поезію до авангардного образотворчого мистецтва з його колажністю, технікою зображення одного предмета через інший тощо. Одним із найпоказовіших аполлінерівських експериментів цього плану були вірші, написані у вигляді малюнків. Поет навіть мав намір видати їх окремою збіркою із красномовною назвою: "І я теж живописець". (Демонстрація слайдів) Аполлінер присвятив Пікассо вірш «Заручини»: Весною в мандри йдуть невірні наречені І з кипариса де гніздиться синій птах Злітає синій пух розвіюється в прах Мадонна на зорі збирала цвіт синюх 1
Оздобити гніздо голубки до якої Одного вечора прилине Голуб-Дух В цитриновім гаю на сонячнім пониззі Кохалися пташки як любим ми кохать Далекі села мов повіки їхні сизі Аж між цитринами серця їх майорять. .. (Зі збірки «Алкоголі») Аполлінер — поет-лірик, один із фундаторів сюрреалізму (це його термін) у світовій літературі, а також теоретик літератури (йдеться про його статтю «Нова свідомість і поети», яка вийшла вже після смерті письменника — 1918 р.). "Головні принципи творчості:
1) Що впадає в око під час читання цього вірша? 2) Чи впливає на музичне звучання вірша відсутність у ньому розділових знаків? 3) Про які постаті йдеться у вірші? 4) Чому поет населяє свій вірш міфологічними і фольклорними постатями?
1913 року опубліковано збірку «Алкоголі», що увібрала у себе найкращі вірші поета за 15 років (з 1898 р.). Це данина певній традиції: істину у вині буття знаходять герої Ф. Рабле, програмовий твір А. Рембо називався «П'яний корабель», а вірш О. Блока «Незнайома» мав підзаголовок «Ін віно верітас» Водночас перша поезія збірки «Зона» теж дає змогу зрозуміти назву: «І життя, наче спирт полум'яний, ти п'єш». Отже, життя опалює поета, як спирт. Сучасний йому світ п'янкий і стрімкий. Цікавою, з погляду на останнє твердження, є і форма віршів Аполлінера. Послухаймо ще одного вірша під назвою «Зона»:
Я бачив сьогодні вранці вулицю забув як зветься Нова і чиста сурмою сонячною ллється Робітники урядовці вродливі стенотипістки Щобудня чотири рази по ній проходять пішки Уранці тричі ревуть там сирени мідні Дзвін як скажений гавкає там опівдні Вивіски написи об'яви реклами Лящать звідусіль папужими голосами (Переклад М. Лукаша)
Отже, коли поетичне слово організується у такий спосіб, то ми маємо справу з так званим верлібром, абсолютно вільною формою, яка не передбачає наявності творів у вірші ані розміру, ані, тим більше, рим та інших компонентів організації вірша.
1911 року побачила світ перша збірка Г.Аполлінера «Бестіарій» («Звіринець»). - У чому сенс такої незвичної назви збірки? Як вона співвіднесена із підзаголовком? (Бестіарії (лат.— звір) — у Давньому Римі борці з дикими звірами на арені. А підзаголовок збірки — «Кортеж Орфея», тобто почет диких звірів, що покірно йшли за співцем. Отже, збірка у контексті творчості Аполлінера сприймалася як клич Орфея, який приборкував «звірів сучасності» — війну, насильство, розбрат).
• “Пласт”. Учнi складають відповідь на поставлене запитання за поданим початком.
(учні вибирають питання і дають на них відповіді)
З того, що ми сьогодні вивчили, мені справді допомогло…
Домашнє завдання | |
|
| |
| Переглядів: 1214 | |
| Всього коментарів: 0 | |