Па'яті жертв Голодомору…

(ВІДЕО)


1. Їй так хотілось жити і радіти, купатись в річці і саджати квіти.
Ходити в ліс осінній по гриби і прислухатись, як шумлять дуби.
Дивитись в небо, як пливуть хмаринки, водити хоровод навкруг ялинки.
І просто з друзями про щось погомоніти—хотілось жити, працювати і.. радіти...

2. Де взявся голод, як прийшов в країну, в багату хлібом, житню Україну?
І хто нам скаже, відповідь хто дасть: за що невинним отака напасть?

3. Ішла селом, ледь переставляла ноги, недавно ж бігала, не розбираючи дороги,
Юрба веселих, галасливих дітлахів, скидаючись на радісних птахів.
Тепер сама і ледь волоче ноги, он хтось сидить обабіч від дороги.
Сидить страшний і губи шепчуть таке значне і звичне слово: хліба!

4. Була весна звичайна. І зеленіло жито, щоб в серпні хлібом добрим уродити.
І був врожай... Чому ж вмирають люди? Чому голодні діти ходять всюди?
Чому мамки не хліб смачний печуть, а в поле по гнилу картоплю йдуть?
Їдять акацію, травиці корінці, чому із тирсою печуть млинці?

5. Чому не чути мукання корів, чому людей нема біля дворів?
Пісень і сміху, гавкання собак. Затихло все, лиш соловей-співак
Свою тужливу пісеньку веде. І тихою ходою смерть іде...

6. Вмирали просто поля, на дорогах, вмирали у хатах і на порогах,
Вмирали сім’ями і селами вмирали, всіх в одну яму іноді ховали.
Я хочу жить!—подумало дівча, окраєць хліба і було б доволі,
Щоб не загинуть на чужому полі, і щоб радіти і всміхатись долі.


7. З цією думкою затихло назавжди... О, скільки їх, яким би світ творити,
У роки голоду навіки відійшло у вічність, у серцях щоби наших жити.

Учитель: Ці рядки нелегко читати, їх важко і страшно слухати. Але сьогодні ми з вами повинні згадати про події 1932-1933 років, які збереглися в народній пам’яті та історичних фактах. Адже без повної правди, якою б страшною вона не була, не відбудуться процеси оновлення суспільства.

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потяга, виверження вулкану — це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, — це друге. А коли люди гинуть від голоду — це зовсім інше. Особливо — голоду, який створили навмисно.

Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду? Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини. У ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Саме так влада вчинила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті рр. минулого століття.

В1. З ініціативи Світового конгресу вільних українців була створена Міжнародна комісія з розслідування голоду 1932-1933рр. в Україні. Керівник комісії—професор шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуб Сандберг. В листопаді 1989 року комісія Я. Сандберга опублікувала вердикт: безпосередньою причиною масового голоду в Україні вона назвала надмірні хлібозаготівлі, а передумовою—примусову колективізацію.

В2. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон „Про голодомор 1932-1933 років в Україні”. В ньому зазначається, що прийняття цього Закону обумовлене необхідністю вшанувати пам’ять мільйонів співвітчизників, що стали жертвами Голодомору і визнати необхідність відновлення історичної справедливості та нетерпимості в суспільстві до будь-якого насильства.

В3.Дослідники голоду 1932-1933 рр., аби з'ясувати його причини і наслідки, вживають різні за своїм інформативним значенням терміни: «голод», «голодомор», «людомор», «голодне лихоліття», «голокост», «великий голод» тощо. Образними та гострими є визначення «штучний», «наперед спланований голод», «терор голодом», «народовбивство», «навмисний», «свідомий». Ці терміни — своєрідні історичні «жахізми», а не повні неологізми..

(Слайд – винуватці голоду)

В4. У статті І Закону «Про голодомор» сказано: „Голодомор 1932-1033 років є геноцидом українського народу”. Це не було стихійне лихо, а зловмисно підготовлений голод. Шляхом тотального вивезення продуктів харчування, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі голодуючої України, репресій незгодних, сталінський режим створив для українців умови, несумісні з життям. У 1933 році Сталін говорив: „Ми досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. Сумніватися в цьому можуть хіба що запеклі вороги Радянської влади.”

В5. Після такої заяви мало хто міг висловити іншу точку зору. Але становище було катастрофічним. За кілька місяців у селян відібрали все продовольство. За непослух карали позбавленням волі на 10 років і навіть розстрілювали. За кілька колосків, підібраних на уже скошеному полі, людину могли оголосити ворогом і жорстоко покарати.

(ВІДЕО МОЛИТВА)

В6. Навесні 33-го щодня від голоду вмирало майже 25 тис. осіб, щогодини—1000 осіб, щохвилини—17 людей. Хрестів над ними не ставили—не встигали, до цвинтарних книг не вносили—в живих не було сил. Особливо великою була смертність серед дітей. У вересні 1933-го за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів. Зрештою, влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала ці факти від світової громадськості.

В1.1933 рік. Найчорніший час в історії України. Навіть через півсторіччя ступати боляче стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Як могло трапитися, щоб у житниці світу зник хліб, люди залишилися без жодної зернини?

В2.Смерть чатувала на людей і вдень, і вночі. Пухли від голоду, вимирали цілі родини й села.

В3.А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму.

А за городами,

за тином

Могили чорнії ростуть.

В4.Гробокопателі в селі

Волочать трупи

ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні

минають,

минають місяці. Село

Навік замовкло,

оніміло

І кропивою поросло.

(Д. Павличко)

(слайд – збирачі хліба)

В5.Як чинився Голодомор? 1930–1932 рр. були дуже бурхливими. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу був добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалось насильно під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуги, борони. В жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти із кризи через конфіскацію всіх запасів зерна.

В.6.У селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-п’ятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами і відбирав хліб. Спочатку забирали ніби залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плакали, лаяли, проклинали. Настав голод 1932–1933 рр.

Уч.Їдуть, їдуть людомори
У червоних прапорах,
Забирають із комори
Порох, зниділий на прах.
Вимітають пил зі скрині,
Зерен запашні сліди,
Залишають Україні
Хліб з кропиви й лободи.

Уч. Світ виносять із халупи,
Що віками там горів,
І складають поміж трупи
Недовмерлих матерів.
Їдуть, їдуть без осмути,
Борошно везуть вочу
І співають, щоб не чути
З ями стогону й плачу.

(Д. Павличко)

В1.У той же час створювали і прислів'я:

В2.• Сталін землю відібрав, наче руки відірвав.

В3.• Буксир ходить попід хати, щоб у людей хліб забрати.

В4.• Голод, холод в нашій хаті — ніщо їсти, ніде спати.

В5.• Селянин без землі — як птаха без крил.

В6.• Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жити.

В.1Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли до міст, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали.

В2.Дороги, що вели до міст, були блоковані. Все ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали прямо на вулицях.

Уч. Це остання хлібина, остання…
Очі горем налиті вщент.
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання…
Після неї голодна смерть.

Уч. Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.
— Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю до нас краплинку,
Умирати вже вам пора.

Уч. Взяв шкуринку дідусь і плаче,
І стареча рука тремтить,
Сиве око, — сліпе, не зряче,
Але серце його козаче
Б’ється рівно і хоче жить.

Уч. Стали кожному крихти в горлі,
Спазми в горлі.
Немає слів.
А над хатою — клекіт орлів,
А на вигоні — трупи чорні
Там, де саваном сніг білів.

(ВІДЕО КОЛИСКОВА)

В 3. За зиму 1932–1933 рр. у селах з’їли всіх собак, котів, щурів. Переловили ворон і горобців, корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих. Люди від голоду божеволіли.

В4.Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. Ще довго-довго, з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті — своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне в пекельних муках.

Я.Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші бабусі, дідусі. Запитайте в них, що вони знають про Голодомор, адже ця страшна біда не оминула й наше село.

(свідчення про голод)

Уч. У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.

Уч. У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину…
А на ранок — помер чоловік.

Уч. У той рік і гілля, і коріння —
Все трощив буревій навкруги…
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.

(Д. Головко)

В5.Найбільше постраждали від голоду Полтавська, Харківська, Сумська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів.

В6.У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській — рівень смертності був вищий у 5–6 разів. У Донбасі — 3–4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ, Схід сучасноїУкраїни. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Я.Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: від 3 до 10 мільйонів. Але в будь-якому випадку мова йде про мільйони безневинних жертв.

В1 Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла?

В2. Як навіть варево виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?

В3. Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, —
Греби, нічого людям не лишай!

В4. Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв? хто?
На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський Молох світ нам затуляв!

В 5.Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш — не було голодомору…

(Д. Білоус)

Я.Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля — перевернутись від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії — мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

В. 6. Пом'янімо мільйоннії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.

(Хвилина мовчання)

Свічка пам'яті

Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі.

Може, ті зорі — то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи? ...
А серед них скільки було дітей!
їм не бачити більше земної краси.

Хай світло від свічки у небо летить
— Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла
— І у Вічність до Бога вона відійшла.
 

Я. Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здо­лало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від по­вторення страшних помилок.

В суботу, 28 листопада, о 16 годині, коли на вулиці стемніє, попросіть батьків засвітити і поставити свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору.
Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас
Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. Ці вогники зігріють душі загиблих.
Це - знак нашої пам’яті.
Це – символ очищення задля нашого майбутнього.
Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди.
Україна пам’ятає!