Урок пам’яті

Мета: розширити знання учнів про Велику Вітчизняну війну, про людей, що боролися за рідний край; формувати пізнавальний інтерес учнів до виконання творчих завдань, використовуючи різноманітні джерела інформації; розвивати інтерес до історії своєї сім’ї; виховувати почуття патріотизму та національної самосвідомості.

Обладнання: фотоматеріали про війну, виставка книжок, мультимедійний проектор, комп’ютер, презентації, свічки, звукозапис пісень про війну.

Тем, кто шел в бой за Родину, выстоял и победил;

Тем, кто согревал дыханием в стужу блокадных ночей;

Тем, кто улетал вместе с дымом бухенвальдских печей;

Тем, кто на речных переправах шел, словно камень, ко дну;

Тем, кто на века безымянные канул в фашистском плену;

Тем, кто ради правого дела сердце отдать был готов;

Тем, кто под машины ложился вместо понтонных мостов;

Всем тем, кто ушел в бессмертие, и тем, кто победил, —

ПОСВЯЩАЕТСЯ!

Перебіг уроку

Учитель. Заплющте очі. Уявіть собі, що ви виходите з лісу на зарослий високою травою луг і ваше серце переповнюється радістю: стільки тут всіляких кольорів, схожих на святковий хоровод. На зелених луках біліють ромашки, жовтіють кульбаби, квітнуть волошки. Навколо цих рослин літають бджоли, метелики, жуки, стрибають коники, а в безкрайньому небі співають птахи. У степу стелиться запашний аромат польових квітів...

Такою все дышало тишиной,

Что вся земля ещё спала, казалось,

Кто знал, что между миром и войной

Всего каких-то пять минут осталось.

1-й ведучий. Це була звичайна неділя, 22 червня. Яскраво світило сонце, небо було блакитне. І раптом — війна…Звучить тихо фонограма пісні «Священная война».

2-й ведучий. Усе поникнуло, пішло кудись у минуле. Відразу для мільйонів людей зруйнувалися всі плани на майбутнє — канікули, іспити, весілля. Усе життя змінилося. Мирний день відпочинку обернувся довгими роками страждань. Чорною тінню фашистської напасті, димом пожеж, смертю й руїнами обернувся для всього народу цей день.

1-й ведучий. Задумайтеся! Як це жахливо — один народ вбиває інший! Людина вбиває людину, вигадує тортури, винаходить зброю, знищує. Заради чого? Чому були порушені закони, заповіді Біблії, основи людської моралі?

2-й ведучий. 22 червня 1941 року, о четвертій годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина без оголошення війни, по-варварськи, віроломно напала на нашу Батьківщину. Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї... Тільки на території України на руїни та згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл.

1-й ведучий. Жорстока й бездушна війна забрала життя мільйонів людей, принесла біду й горе в кожну сім’ю. І від усіх нас залежить, щоб це залишилося в нашій пам’яті й у пам’яті майбутнього покоління. Бо без пам’яті немає майбутнього. Вклонімося ж тим, хто дав нам священне право жити на землі, завдяки кому ми багато років не знаємо, що таке війна.

1-й учень

Касаюсь мрамора могильных плит,

Как шрамы под рукой шершавы даты...

Здесь спят в боях погибшие солдаты,

Но наша память никогда не спит.

Никто не заставлял, они шли сами,

Хотя имели жизнь всего одну,

Но покидали мать, детей, жену,

Чтоб мы под мирным небом жили с вами.

Учитель. Як ви думаєте, чи потрібно згадувати про Велику Вітчизняну війну, про Другу Світову війну, про ті жахи і страждання, які пережив наш народ?

Спробуйте визначити тему нашого уроку, склавши її з окремих слів.

Учні складають речення: «Це потрібно не мертвим, це потрібно живим!»

Сьогодні на уроці ми з вами відтворимо картини військових років, використовуючи спогади свідків війни, художні твори, матеріали сімейних альбомів2-й учень

Дуже жахливо стає, якщо

Чуєш страшне слово — війна,

Над планетою, над цілим світом

Тягне чорні руки вона.

1-й ведучий. Фашизм приніс із собою звірства, розруху, голод, смерть, сльози. Мільйони чоловіків пішли на фронт. Їхні місця зайняли жінки й діти.

Діти війни... Війна забрала в них рідну домівку, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше — позбавила права жити. Не можна забути наповнені тугою їхні очі, опущені в німому відчаї маленькі ручки, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни. Гнів перехоплює дихання, коли згадуєш ці страшні звірства фашистів.

Розповіді дітей про реліквії воєнних років, які збереглися в їхніх сім’ях.

Учитель. Звідки ще ми можемо дізнатися про війну? (Відповіді дітей.)

Але, звичайно, сухі рядки підручника не розкриють нам того, що було насправді. Про реальні події воєнних років ми можемо дізнатися від очевидців тих подій — ветеранів.

У вічному боргу наше покоління перед ними. З кожним роком усе менше й менше залишається живих свідків війни. Дає про себе знати обпалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди укриті медалями, а на скронях — сивина. Але вони пам’ятають той страшний час, хоча часто їм і не хочеться його згадувати.

3-й учень

Поклонимся великим тем годам,

Всем нашим командирам и бойцам,

Всем маршалам страны и рядовым,

Поклонимся всем мертвым и живым.

Всем тем, кого нам забывать нельзя.

Поклонимся, поклонимся, друзья!

Хвилина мовчання. Звучить «Реквієм» Р. Рождественського.

4-й учень. Если по каждому человеку, который погиб на Украине, объявить минуту молчания, то страна будет молчать более десяти лет.

Помните!

Через века,

Через года — Помните!

О тех,

Кто уже не придет

Никогда, —

Помните!

Учитель. Сьогодні ми запалюємо вогники любові й пам’яті. Нехай вони ніколи не згаснуть у наших серцях і передаються з покоління в покоління. А ми з молитвою звернемося до Бога.

1-й учень

Боже наш, спаси і сохрани

Державу нашу — Україну,

Від всіх напастей відверни,

Не доведи нас до загину.

Прости провини наші, Господи, прости,

Прости батьків, дідів і прадідів далеких,

Тих, що померли в тюрмах, таборах,

І всіх убитих на фронтах запеклих.

Прийми благання наші і прийми подяку

За милосердя твоє, за терпіння,

За всі гріхи і за провину всяку,

Почуй, Спасителю, наші моління.

Верни нам пам’ять, Боже, спам’ятай,

Очисти від скверни і від всього злого,

Подай терпіння всім, науку добру дай,

Дай працю чесну для життя земного.

Пошли нам дощ у спеку, в холод дай тепла,

Щоб все цвіло у кожного двора,

Щоб на столі був хліб, було й до хліба,

Дай миру нам, дай злагоди й добра.

З’єднай нас всіх в єдиную сім’ю,

Щоб ми жили в любові, як брати,

І славили ім’я Твоє величне

На віки вічнії. Амінь. 2-й ведучий. Пам’ять... Вона нетлінна й вічна. Вона зберігається у старих фронтових фотографіях, у тих речах, які зберігають колишні фронтовики; вона не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. Багато митців слова із усього світу присвятили свої твори темі війни. Це Андрій Малишко, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Олесь Гончар, Ліна Костенко. У кожному селі та місті споруджено пам’ятники, обеліски в пам’ять про тих, кому не судилося повернутися. На гранітних плитах викарбувані їхні імена.

2-й учень

Далеко чи близько на тихім узбіччі,

У селах веселих, в містах безугавних

Стоять обеліски — землі вартівничі,

Як пісня, як пам’ять про битви вже давні.

Там сплять навічно воїни-солдати,

Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.

Їм не судилось весен зустрічати

Тих, що стрічаєш ти після війни.

Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,

Що в селах Вкраїни синів тих нема.

Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,

Лиш вогники-квіти їм люди кладуть.

Лиш сльози вмивають синів імена,

Що їх із собою забрала війна,

Що їхні серця уже довгі літа

Земля українська в собі пригорта.

1-й ведучий. У хвилюючі моменти життя приходять люди до обелісків. Схиляється над меморіальними плитами молоде подружжя з квітами в руках, пильно вдивляється у викарбувані імена посивілий солдат, згадуючи своїх однополчан, печалиться в довічному горі біля могили сива від горя мати або вдова.

3-й учень

Ой, чому ти, сонце краснеє,

Все тікаєш — не прощаєшся?

Ой, чому з війни-напастоньки,

Сину, не вертаєшся?

Із біди тебе виручу я, Птахою примчу, прилину я.

Відгукнись, моя кровиночко!

Хлопчику єдиний мій...

Вже не милий світ.

Знудьгувалась я.

Повернись, моя мріїно!

Зернятко моє.

Зіронько моя.

Чуєш, де ж ти є —

Сину?

Не снага знайти доріженьки,

Щоб заплакать над могилою.

Я не хочу

Нічогісінько —

Тільки сина милого.

За лісами ти, мій хлопчику!

Та й за горами —

У темені...

Якщо виплакані оченьки

Серцем плачуть нені...

Вже немилий світ.

Знудьгувалась я.

Повернись, моя мріїно!

Зернятко моє.

Зіронька моя.

Чуєш, де ж ти є —

Сину?

4-й учень

Пусть не будет войны никогда!

Пусть спокойные спят города.

Пусть сирены пронзительный вой

Не звучит над моей головой.

Ни один пусть не рвётся снаряд,

Ни один не строчит автомат.

Пусть оглашают наши лесаТолько птиц и детей голоса.

И пусть мирно проходят года,

Пусть не будет войны никогда!

2-й ведучий. Наш обов’язок — пам’ятати про страшні випробування, які довелося пережити українському народу в роки війни, про людей, які жили в цей страшний час, про те, що все менше залишається живих свідків цієї страшної трагедії. Ми зобов’язані зберегти цей чудовий світ для майбутніх поколінь. І пам’ятати, якою ціною завойований цей мир, потрібно не мертвим, це потрібно живим.

1-й учень

Я никогда не видела войны

И ужаса ее не представляю.

Но то, что мир наш хочет тишины,

Сегодня очень ясно понимаю.

2-й учень

Спасибо вам за солнца яркий свет,

За радость жизни в каждом миге нашем.

За трели соловья, и за рассвет,

И за поля цветущие ромашек.

3-й учень

Спасибо вам, что нам не довелось

Представить и узнать такие муки.

На вашу долю все это пришлось —

Тревоги, холод, голод и разлуки.

4-й учень

Да, позади остался страшный час.

Мы о войне узнали лишь из книжек.

Спасибо вам, что думали о нас,

Поклон вам от девчонок и мальчишек