Година спілкування Тема. Я поважаю чи обожнюю себе.

Мета: з’ясувати різницю між егоїзмом в його найгірших

проявах і здоровим егоїзмом; дати можливість

зазирнути у свій внутрішній світ, задуматись над

своїм характером, вчинками.

Обладнання: роздавальний матеріал (Тест «Твоя самооцінка»).

Хід заняття

Слово вчителя.

У своїй діяльності людина виявляє певне ставлення не

тільки до суспільства та інших людей, а й до себе. Навіть

приймаючи рішення відносно самої себе, вона розв’язує

певні суперечності, що потребують морального регулюван-

ня. Так, у вільний час людина може зайнятися спортом,

якою-небудь грою, різними справами тощо. Що саме вона

обере, залежатиме від її ставлення до себе. Тому суспільс-

тво і виробило вимоги, які спонукають кожного дбати про

самоповагу.

Вправа «Мікрофон».

У чому полягає, на вашу думку, суть самоповаги?

(Після відповідей учнів учитель робить висновок: само-

повага — це усвідомлення людиною своєї власної суспільної

цінності як особи, що має індивідуальні риси, гідні уваги

інших.)

Слово вчителя.

Повага до себе ґрунтується на розумінні реальної цін-

ності будь-якої особистості як найдовершенішої істоти. За

висловом М. Горького, бути людиною на землі — чудова

посада. Але бути людиною не означає тільки народитися,—

нею треба стати.

Важливою складовою частиною поваги до себе є гордість

бути людиною — з її здатністю до благородних учинків,

тонких почуттів і глибоких думок.

Крім сфери свідомості, повага до себе включає й вимогу

практичної реалізації в собі справді людських рис у сфері

праці, спілкування та пізнання. Самоповага передбачає роз-

виток своєї індивідуальності, вироблення світогляду і сис-

теми цінностей, визначення свого місця в житті, піклу-

вання про розумовий, фізичний, моральний та естетичний

розвиток. Повага до себе — багатогранна. Вона означає:

— мати свої погляди на речі та явища навколишнього

світу, бути впевненим у їхній істинності та готовим

відстоювати їх як такі, що виправдали себе практич-

но (людина без переконань або така, що нездатна їх

виробити, принижує себе);

— брати участь у суспільній праці, бо тільки в діяльності

здобувається повага до себе оточуючих, суспільства;

— прагнути сформувати в собі кращі якості, пам’ятати,

що кожний особисто відповідальний за рівень свого

розвитку та використання власних можливостей.

Нерозуміння сутності особистих цінностей, неувага до

розвитку кращих людських якостей призводять до хибних

форм самоствердження — до однобічного, отже, потворно-

го розвитку, що пригнічує здібності (наприклад, прагнення

«знайти себе» у вузькій сфері — споживання чи дозвілля).

Міра самоповаги виявляється також вимогливістю до

себе: чим вимогливіша до своєї поведінки людина, тим біль-

ше вона поважає себе. Реалізується вимогливість до себе

в процесі самовиховання — свідомого і цілеспрямованого роз-

витку в собі найбільш цінних якостей і потреб (інтелектуаль-

них, моральних, суспільно-політичних, естетичних і т. д.).

Вона передбачає додержання таких моральних норм:

— самокритичність, прагнення тверезо й реалістич-

но оцінювати свої переваги й недоліки, реалізовані

й нереалізовані можливості;

— самодисципліна, самовладання й уміння володіти

почуттями в інтересах гармонійного розвитку своєї

особистості;

— піклування про розвиток своєї духовної культури,

прагнення опанувати все краще, що вироблено людством,—

знання, соціальний досвід — і прилучитися

до цього;

— турбота про свій фізичний розвиток, про чистоту

й охайність у праці та побуті;

— непримиренність до поведінки, що руйнівно впливає

на розвиток і становлення особистості,— до пияцтва,

беззмістовних ігор та видовищ, безцільного витра-

чання вільного часу.

Неповага ж людини до самої себе виявляється в її неви-

могливості до себе, у намаганні утверджувати себе засобами,

які аж ніяк не прикрашають: запереченням традиційних

форм поведінки, екстравагантністю зовнішнього вигляду

і мови, навіть пияцтвом та хуліганством.

Такі форми самоствердження свідчать про слабкість роз-

витку інтелектуальних та естетичних смаків, про моральну

і політичну незрілість, про нездатність людини переборюва-

ти скільки-небудь значні перешкоди. У таких випадках їй

необхідна допомога.

Моральність осуджує поведінку людини, у якої самопо-

вага, гордість стали надмірними і набрали антигромадських

форм.

Вправа «Мікрофон».

Для збереження міри самоповаги суспільство виробило

моральну норму — скромність. На вашу думку, що вона

означає?

(Після відповідей учнів учитель робить висновок: скром-

ність — це реальний підхід людини до оцінки своєї гідності

й усвідомлення її залежності від заслуг та гідності ін-

ших.)

Слово вчителя.

Скромність передбачає недопустимість протиставлення

себе людям, готовність жити й працювати разом з ними

в тих самих умовах, недопустимість вимоги будь-яких

привілеїв для себе. Бути скромним — значить бачити свої

слабкості й недоліки, нерозв’язані завдання і нереалізовані

можливості, усвідомлювати шкідливість лестощів: вихва-

ляння людини руйнівне для неї.

Проте поняття скромності несумісне з приниженням

особи, з невимогливістю до умов свого існування. Мораль-

ною цінністю скромність є лише в тому разі, якщо вона

поєднується із самоповагою, з почуттям честі й гідності.

Одним із виявів скромності у поведінці є простота.

Це — свідомість моральної сили особи, її значущості

й повноцінності, упевненість у правоті своїх позицій та

дій; це — прагнення людини не виділятися своєю незви-

чайністю. Простота означає щирість, відсутність хитрощів,

розуміння їх безглуздості, визнання сили, що зумовлена

чесною позицією в житті. Вона протилежна манірності

у поведінці, пов’язаній з внутрішнім усвідомленням своєї

неповноцінності.

На противагу скромності й простоті, порушенням міри

самоповаги є самовдоволення — свідомість своєї мнимої пе-

реваги над іншими людьми. Воно небезпечне для особи тим,

що припиняє її розвиток, розвиває нахили до самовихва-

ляння, до несамокритичності: людина розучується перей-

мати чужий досвід та прислухатися до порад інших.

Самовдоволення призводить до крайнього егоцентриз-

му — людина постійно чекає від інших лише вихваляння

кожного свого кроку і вимагає особливих для себе умов та

переваг.

Егоїзм — морально-етичний принцип, який означає таку

поведінку людини, коли вона віддає перевагу власним ін-

тересам, нехтуючи інтересами суспільства та інших людей.

Егоїзм не закладений у людській природі. Він — наслідок

виховання. У ході виховання прояви егоїзму можуть бути

зведені до мінімуму.

Егоїзм починається з дитячих капризів, яким весь час

потурали, які спрямовані тільки на задоволення особистих

бажань дитини. Капризи — особливість поведінки дитини,

яка виражається в нерозумних і недоцільних діях та вчин-

ках, в необґрунтованій протидії й опорові вказівкам, пора-

дам, вимогам дорослих, у прагненні наполягати на своєму.

Основний шлях попередження капризів: розумна організа-

ція життя й діяльності дитини, здорова атмосфера і пра-

вильні стосунки в родині, спокійна вимогливість і усунення

надмірної уваги до бажань дитини.

Ми всі живемо в суспільстві, отже, залежимо від ін-

ших людей і маємо перед ними певні обов’язки. Обов’язок

включає в себе ряд дій, справ, спрямованих на задоволен-

ня потреб інших людей, суспільства. Почуття обов’язку не

властиве егоїстам.

Бесіда.

1. Що таке, на вашу думку, здоровий егоїзм? Чи існує такий

егоїзм? Наведіть приклади егоїзму і здорового егоїзму.

141

2. Повагу до себе можна назвати здоровим егоїзмом?

3. Яким чином обов’язок може уживатися із здоровим

егоїзмом?

4. Фраза «Я нікому нічого не зобов’язаний (не зобов’язана)»

свідчить про егоїзм?

5. Чи може «здоровий егоїзм» допомогти позбутися комп-

лексів?

6. Кожна людина має право на власні слабкості, секрети,

захоплення?

7. Чи потрібно любити себе? Як не перейти межу в любові

до себе?

8. Примхи, капризування свідчать про егоїзм?

9. Яка різниця між капризуванням і власною життєвою

позицією?

10. Про яку людину говорять, що вона поважає себе? З чого

це видно?

11. Про яку людину говорять, що вона не поважає себе?

З чого це видно?

12. Чи поважає себе той, хто просить, щоб зменшили вимо-

ги до нього, полегшили завдання, вибачали за недореч-

ності й помилки?

13. Чи принижує людину визнання і аналіз допущених нею

помилок? Якщо вона нічого про них не говорить — чи

це краще?

14. Чи погоджуєтесь ви з таким розумінням скромності: «це

терпіння, непротивлення злу, всепрощення, свідомість

свого безсилля і слабкості»?

15. Чи можна вважати скромною поведінку юнака, який на про-

позицію висловити свою думку з конкретного питання від-

повів: «У моєму віці не слід мати особистих міркувань»?

Тестування «Твоя самооцінка».

На кожне запитання дай відповідь «так» (+) чи «ні» (–).

1. Ти щодня вимагаєш чого-небудь від батьків?

2. Тобі байдуже, чого хочуть інші?

142

3. У школі ти виконуєш тільки ті завдання, які оціню-

ються?

4. Тобі не подобається ділитись з іншими?

5. Ти вважаєш, що нікому нічого не зобов’язаний (не

зобов’язана)?

Підрахуй, яких відповідей більше — «так» або «ні».

Більше «так» — задумайся над своїм ставленням до інших.

Ти ростеш егоїстом.

Заключне слово вчителя.

Намагайтеся бути уважнішими до інших людей, тому

що егоїстична поведінка шкодить співіснуванню людей

у колективі, сім’ї. Людина повинна діяти з огляду на власні

інтереси і вподобання, але не на шкоду інтересам близьких

людей, суспільства. Дитина також має право на власну не-

доторкану «територію». Усе, що ми робимо, повинні робити

з любов’ю і повагою до себе. Кожна людина повинна дбати

про себе, поважати себе, любити себе, тобто бути егоїстом

у хорошому розумінні.