Тема 5. Розвиток освіти, науки, літератури та культури в Україні в середині 60-х — на початку 80-х рр. Мета: визначити особливості розвитку української освіти, науки, літератури та культури в 1960—1980-х рр.; розвивати в учнів навички роботи з текстовими джерелами, уміння аналізувати їх, робити висновки, узагальнювати, аргументувати і толерантно відстоювати власну точку зору; виховувати в учнів естетичні смаки та уміння визначати власну позицію щодо питання про системну кризу радянського суспільства, зв’язки між цими процесами та особливостями політичного життя й суперечливими явищами у розвитку культури та духовного життя в Україні.
Хід уроку І. Організаційний момент уроку
ІІ . Перевірка домашнього завдання
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності …Такий був час: кругом шакали, У колі — жменька нас жива, А ми феноменів шукали І спотикались об слова. Ми навіть власний хист і сутність Немов ховали про запас, А нас ховали… у відсутність. Від нас же нас… Від нас же нас!…
Так Є. Сверстюк характеризував ті часи…..
IV. Оголошення теми та мети уроку V. Актуалізація опорних знань
ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯ - Як ви вважаєте, 1960—1980-ті рр. були періодом піднесення чи занепаду української культури? Свою думку обґрунтуйте VІ. Вивчення нового матеріалу
Влада постійно збагачувала арсенал засобів русифікації. Хрущовська «відлига», що, з одного боку, поліпшила умови національно-культурного життя України, з іншого — дала потужний імпульс русифікації. Закон 1958 р. про зв’язок школи із «життям» давав право батькам учнів вирішувати, якою мовою відбуватиметься навчання. Це зовні «демократичне» рішення робило українську мову приватною справою батьків й забезпечувало «законні» підстави для русифікації. Можна було жити в Україні й не вивчати української мови (і навіть зверхньо ставитися до неї). Не вгамовувалися ідеологи «розвиненого соціалізму», проповідники злиття націй у єдину спільноту «радянський народ». Проте рух «шестидесятників», дисидентів, націоналістично налаштованих діячів української науки, літератури та культури не дав тоталітарному режиму задушити українську культуру цілком.
(Учні інформують клас, виконавши випереджальні завдання. Роблять висновки про негативні та позитивні тенденції розвитку) 1 група Розвиток освіти
Кількість шкіл з українською мовою навчання (%)
Запитання Які висновки з даних діаграми можна зробити? (В обласних центрах України та в столиці українські та змішані російсько-українські школи наприкінці 70-х pp. Становили лише 28 %, а російські — 72 % загальної кількості шкіл. Так, у Донецьку не залишилося жодної української школи, схожа ситуація спостерігалася і в Криму. За 20 років число україномовних шкіл зменшилося на 8,7 тисяч. Радянський режим прагнув тотальної русифікації України.) 26 травня 1983 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів CPСP ухвалила нову постанову — «Про подальші заходи щодо вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік». За прізвищем тодішнього Генерального секретаря ЦК КПРС документ дістав неофіційну назву «андроповський указ».
Структура освіти в Україні (тис. осіб) 1. Підрахуйте, на скільки зросла кількість громадян, що здобули вищу освіту за цей період. 2. Підрахуйте, на скільки зросла кількість учнів, що здобули середню освіту за цей період.
(Освіта дедалі більше не відповідала вимогам часу, науково-технічного прогресу, її якість, по суті, знижувалася. Як не парадоксально, у цей період відбувалась нівеляція авторитету освіти та освіченості, знижувався попит на знання. Поступово і радянське суспільство втягувалося у світову науково-технічну революцію і вимагало високоосвічених спеціалістів. Тому вища школа переживала у 60–70-ті роки піднесення: значні інвестиції держави, високий соціальний престиж науковців сприяли її розвитку. Було відкрито нові університети: Донецький (1964), Сімферопольський (1972), Запорізький (1985), пізніше Прикарпатський та Волинський. В Україні з’являються іноземні студенти, насамперед з країн «третього світу». Проте якість вищої освіти залишалася дуже низькою, особливо коли йшлося про заочну та вечірню форми навчання, і не відповідала світовим стандартам. Хоча кількісні показники були вражаючі: студентом в Україні була кожна сьома людина. Аналіз динаміки зростання наукового потенціалу України, здавалося б, мав вселяти надію: загальна кількість науковців республіки на 1987 р. становила понад 213 тис. осіб, а в 1960 р. їх було лише 46 тис. ) 2 група Розвиток науки Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання ім. Є. Б. Патона, який перетворився на науково-виробниче об’єднання, до складу якого входили науково-дослідний інститут, конструкторське бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблено методи зварювання і різання електронним променем, лазерного обробляння. Під час створення англо- французького літака «Конкорд» була використана патонівська технологія виплавляння сталі особливо високої якості. Київським Інститутом надтвердих матеріалів були розроблені карбоніт, кіборит. Їх промислове виготовлення було налагоджено на Львівському заводі штучних алмазів. У Києві була створена перша в історії людства «Енциклопедія кібернетики» (видана 1973 р. українською мовою), у Харківському відділенні АН України одразу ж після американських учених Чиказького центру (піонерами в цій галузі) розщепили атом. Із початком космічної ери кращі машинобудівні підприємства України стають частиною ракетно-космічного комплексу. 3 група Розвиток літератури Розвиток літератури. Формування опозиційних течій у культурі та реакція на них влади За оцінкою Г. Свірського, близько 80 % усіх рукописів не допустили до друку через «брак паперу». Кількість книжок, які видавали наприкінці 1970-х років українською мовою, знизилася до рівня середини 1920-х років, тобто у переддень «українізації». Брак паперу з підозрілою закономірністю не стосувався російських видань, кількість яких невпинно збільшувалась. Якщо в 1960 р. україномовні книжки становили 68 % від загальної їх кількості, які видавалися в Україні, то в 1975 р. — уже 40 % Доповідна записка від ділу культури ЦК Компартії України про деяких членів Спілки письменників України 18 грудня 1973 р. «26 листопада ц. р. на поминальному обіді в квартирі В. Підпалого член КПРС, письменник І. Драч у присутності Л. Костенко, М. Коцюбинської, С. Плачинди, відомих своєю антигромадською поведінкою і поглядами, зробив заяву непартійного, антисуспільного характеру. Як злобні антирадянські вихватки слід розглядати й окремі репліки Л. Костенко… …Виходячи з викладеного вище, вважали б за необхідне рекомендувати Київському міськкому партії розглянути питання про партійну відповідальність І. Ф. Драча за ідейну спрямованість його творчості та громадську поведінку. Керівництву Київської письменницької організації (тт. Збанацький Ю. О., Чалий Б. І.) вжити заходів до підвищення відповідальності членів Спілки за ідейно-художню спрямованість творчості і громадську поведінку. Обговорити негідну поведінку членів СПУ І. Драча, Л. Костенко, а також С. Плачинди, Л. Ковальчука та ін., причетних до згаданого інциденту…. Зав. відділом культури ЦК Компартії України Іщенко» Запитання
Життя іде і все без коректур. Л. Костенко
Цей період характеризувався активними процесами в галузі мистецтва. Пожвавилося театральне життя. У 1960—1980-х рр. в Україні діяли близько 100 професійних театрів: опери та балету, оперети, музично-драматичних, юного глядача, лялькових та ін. Провідними театрами України, відомими далеко за її межами, є академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр ім. Лесі Українки, Київський театр опери і балету ім. Т. Шевченка, Львівський театр опери і балету ім. І. Фран-ка. У країні плідно працюють, збагачуючи театральну культуру і примножуючи кращі традиції П. Саксаганського, М. Заньковецької, Г. Юри, М. Крушельницького, А. Бучми, Ю. Шумського, І. Мар’я ненка, Н. Ужвій, такі відомі майстри сцени, як О. Кусенко, П. Куманченко, А. Роговцева, Б. Ступка, Ф. Верещагін та ін. На жаль, український театр дедалі більше втрачав свою національну неповторність, нівелювався. Із нього витіснялася українська мова. Це засвідчують такі факти: із семи ТЮГів лише Львівський був українським, значна частина обласних музично-драматичних театрів також перейшли на російську мову. У республіці створено 50 театрів-студій, із них лише два українські. Усі театри музкомедії були російськомовними, оперні — крім Київського і Львівського — також. У Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого, в Інституті культури та в Харківському інституті мистецтва переважна більшість предметів читається російською мовою. Мало уваги приділяють театру й науковці країни. По суті, досі не існує академічної історії національного українського театру. 2) Музичне мистецтво. Упродовж останніх 40 років, незважаючи на всі труднощі, неухильно збагачувалося музичне мистецтво України, яке демонструвалося в шести театрах опери та балету — Київському, Харківському, Львівському, Одеському, Донецькому і Дніпропетровському, у трьох театрах музичної комедії — Київському, Харківському й Одеському, в 25 філармоніях, 25 музично-драматичних театрах майже 70-ма концертними ансамблями, симфонічними, оркестровими, хоровими колективами, народними хорами, ансамблями бандуристів, струнними квартетами та низкою інших творчих колективів. Кращі українські опери посіли місце в репертуарі багатьох театрів країни, а такі опери, як «Молода гвардія» Ю. Мейтуса, «Богдан Хмельницький» К. Данькевича, стали відомими за межами колишнього Радянського Союзу.
Появилась плеяда нових композиторів. У ці ж роки продовжують працювати такі композитори, як Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні дві симфонії Б. Лятошинськиого. Світового визнання здобула національна школа вокального мистецтва У ці роки в Україні з’являється блискуче сузір’я оперних співаків і співачок: Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, Є. Мірошниченко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Д. Петриненко, Н. Куделя та ін. Спілка композиторів в Україні налічувала 214 членів і мала відділення у Львові, Харкові, Донецьку та інших містах. Великої популярності у глядачів республіки набули такі відомі колективи, як Державний ансамбль танцю України ім. П. Вірського, що має звання академічного. На світову мистецьку арену вийшли й кращі представники танцювальної самодіяльності — відомі аматорські колективи, заслужені народні ансамблі танцю «Ятрань» із Кіровограда. Далеко за межами України широко відомі провідні колективи: Державний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Державна заслужена академічна капела «ДУМКА»,, Черкаський заслужений народний хор та багато інших, які зберігають і розвивають кращі народні традиції хорового співу.
Широкою популярністю користувалися виконавці масової естрадної пісні Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару (в «український» період її співочої творчості).
3) Архітектура та скульптура. Багато пам’ятників споруджено для увічнення пам’яті радянських воїнів, що полягли за Велику Перемогу. Серед них — два пам’ятники «Україна — визволителям», встановлені в селищі Міловому на Луганщині та поблизу Ужгорода. Споруджено монументи Вічної Слави у Києві і Черкасах, Пагорб Слави у Львові, обеліски Перемоги в Чернівцях, Харкові, Севастополі, Сімферополі та інших містах республіки, пам’ятники загиблим радянським громадянам і військовополоненим Радянської армії в районі Сирецького масиву Києва, жертвам фашистського терору в селах Кортеліси на Волині та Корюковка на Чернігівщині, партизанам-ковпаківцям у Яремчі на Івано-Франківщині та інші. Загалом в Україні налічується понад 40 тис. монументів Вічної Слави, обелісків і пам’ятних знаків, присвячених подіям Великої Вітчизняної війни. Значна кількість монументів, багатофігурних скульптурних композицій присвячується подіям Жовтневої революції та часу встановлення радянської влади в Україні. Такі монументи були зведені, наприклад, у Києві (група скульпторів на чолі з В. Бо-родаєм) і Харкові (група скульпторів на чолі з В. Агібаловим). Було встановлено багато пам’ятників діячам української культури: Т. Шевченку в Дніпропетровську і Москві, Лесі Українці та І. Котляревському в Києві, І. Франку і В. Стефанику у Львові. Стан архітектури характеризувався втратою багатьох народних традицій, відсутністю сучасних будівельних технологій, бідність дизайну. Таким чином, попри значні досягнення України до середини 80-х років в культурі, як і в інших сферах життя, очевидною стала глибока системна криза.
4) Образотворче мистецтво. Основною темою образотворчого мистецтва був героїзм Великої Вітчизняної війни. Подвигу радянських людей присвятили свої картини Т. Яблонська — «Ворог наближається», В. Овчинников — «Бабин Яр», Л. Мучник — «Ми ще повернемось», П. Сулименко — «Прапор перемоги», С. Бесєдін — «Визволення Києва», Із-поміж полотен на шевченківську тематику варто назвати такі: «Тарас Шевченко в майстерні К. Брюллова», «Думи мої, думи…» та інші. Життєві образи трудівників села показані в картинах Т. Яблонської «Хліб» . Остання набула великої популярності не лише в нашій країні, а й за кордоном, де вона не раз експонувалася на міжнародних художніх виставках. Чимало поетичних полотен розкриває життя робітників та селян: «Металурги Донбасу» М. Бельського, Сповнені ліризму та гумору живописні твори С. Григор’єва «Воротар» й «Обговорення двійки», «Прийом до комсомолу». Майстерно відображена природа в картинах О. Шовкуненка «Весна», «Зима», Д. Шавикіна — «Вечір на Дніпрі». Серед зразків монументального живопису післявоєнного періоду згадаємо виконані за ескізами українського художника О. Мазіна тематичні панно на станції метро «Київська-кільцева» в Москві, оздоблення Бориспільського аеровокзалу. Історичній тематиці присвячені картини «Устим Кармелюк» Л. Ходченка, «Коліївщина» В. Полтавця, «Гомоніла Україна, довго гомоніла…» М. Кривенка та інші. Розвиток українського кіномистецтва На території України діяли три кіностудії: Київська, Одеська, Ялтинська. У 1976—1985 рр. кіностудіями України було створено майже 200 художніх фільмів, 126 із них дубльовані українською мовою. Проте наклад фільмокопій українською мовою становив лише 13 % від загальної кількості. Щорічний випуск кінокартин значно збільшився, на українських студіях він досяг 16—20 на рік. Серед них переважали кінофільми на теми сучасності. Найбільшою популярністю у глядача користувалися кінофільми «Педагогічна поема» та «Партизанська іскра» режисерів О. Маслюкова і М. Маєвської, «Дорогою ціною» М. Донського. Із кінокомедій тих років варто пригадати «В степах України» Т. Левчука, «Пригоди з піджаком Тарапуньки» В. Іванова. Історико-революційну тему розкривали фільми «Родина Коцюбинських» Т. Левчука, «Тачанка з Півдня» С. Шерстобитова, історичну — «Ярослав Мудрий», «Устим Кармелюк» Г. Кохана, «Ле-генда про княгиню Ольгу» Ю. Іллєнка. Було створено популярні кінокомедії: «Королева бензоколонки», «Ключі від неба», «Непосиди», «Ні пуха, на пера!», «Ар-хі-ме-ди», «За двома зайцями» тощо. У 1970-х рр. почався бурхливий розвиток мультиплікаційного кіно, майстри якого створили в Україні високохудожні стрічки: «Лікар Айболить та його звірі», «Як їжачок і ведмедик міняли небо», «Мишко плюс Машка» та багато інших. Чимало з них на Всесоюзних кінофестивалях одержало почесні нагороди. Особливо подобаються дітям і дорослим фільми про пригоди козаків «Як козаки сіль купували», «Як козаки куліш варили», «Як козаки наречених виручали» та ін. Ця серія одержала приз Спілки кінематографістів УРСР та диплом журі Республіканського фестивалю мультиплікаційних фільмів.
Найбільший успіх (але, на жаль, передусім за межами країни) мав фільм «Тіні забутих предків» С. Параджанова. Ця картина, створена за повістю М. Коцюбинського, вразила незвичайною силою проникнення в сутність народного життя, його трагізм і природну довершеність.
Незвичайна стрічка не лише в українському, а й в усьому радянському кіномистецтві — «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, у якій розповідається про становлення радянської влади на Буковині. Тріумфальний успіх цієї картини на VII Міжнародному кінофестивалі в Москві (1957 р.), де вона була відзначена найвищою нагородою — Золотою медаллю, на декадах радянських фільмів у Парижі та Берліні, довів, що багатий арсенал зображувальних засобів, поставлених на службу значній соціальній темі, може принести велику творчу перемогу. У 1970-х рр. схвалення глядачів отримали фільми режисера Л. Бикова «У бій ідуть самі “старики”» та «Ати-бати йшли солдати», «Тривожний місяць вересень» Л. Осики та «Вавілон-ХХ» І. Миколайчука.
Незважаючи на всі досягнення, в цілому український кінематограф досі переживає затяжну творчу кризу. Унаслідок тривалої його денаціоналізації знищена сама основа екранного мистецтва — національна кінодраматургія. З екрана майже зникло українське слово. Трагізм становища посилюється тим, що всі ці роки відбувалося відторгнення українського кіно від національної проблематики. «Духовний землетрус» завдав великої шкоди українському кінематографу.
Основні тенденції розвитку літератури і мистецтва 1. Панування соціалістичного реалізму. 2. Паралельне існування офіційних і «справжніх» літератури і мистецтва. 3. Намагання зберегти національний колорит і самобутність за умов русифікації та ідеологізації. 4. Поширення у дозованих формах кращих зразків світового класичного мистецтва. Гасло «мистецтво належить народу». 5. Замкненість, відірваність від світового мистецького процесу.
ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯ - Як ви вважаєте, 1960—1980-ті рр. були періодом піднесення чи занепаду української культури? Свою думку обґрунтуйте
1970—1980-ті рр. характеризувалися посиленням ідеологічного тиску системи на українську культуру. Будь-яке відстоювання прав української культури, відступ від ідеологічних догм розцінювалися як «буржуазний націоналізм», «антирадянщина». Активізувалася цензура, відбулась справжня «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю. Посилився ідеологічний тиск на творчу інтелігенцію. Так, було засуджено і заборонено друкувати роман «Собор» О. Гончара, вилучено з продажу роман Р. Іваничука «Мальви». Були виключені зі складу Спілки письменників України І. Дзюба, М. Лукаш, В. Некрасов та багато інших. Зі значними труднощами прокладала собі шлях до читача творчість Л. Костенко. У 1985 р. у таборі помер В. Стус. Було зламано долю І. Світличному. Такі самі процеси відбувалися і в кінематографі, образотворчому мистецтві та інших галузях культури. У 1970-х рр. із партії було виключено 37 тис. представників української інтелігенції.
(Учні готують по 3 питання від групи для кросворду. Через соцмережу передають вчителю, який оформляє кросворд за допомогою програми HotPotatoes)
Як процеси доби застою вплинули на сучасну ситуацію на Україні?
- Які асоціації у вас викликає словосполучення «доба застою»? Підсумок уроку На похороні Алли Горської, по-звірячому вбитої за загадкових обставин у 1970 році Василь Стус прочитав вірш над її могилою: Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
VІ. Домашнє завдання Чит § 21 Підготуватись до теми «Наш край». Виконавши завдання підручника на ст.. 201 Підготуватись до контрольної роботи та хронологічного диктанту по темі | ||||||||||||||||
|
| ||||||||||||||||
| Переглядів: 1493 | | ||||||||||||||||
| Всього коментарів: 0 | |