Внутрішня політика Великої Британії.   Великий голод в Ірландії

У результаті кривавої англійської колонізації XII—XVIII ст. більшість ірландців фактично втратили свої земельні володіння. Поступово сформувався правлячий клас, який складався в основному з протестантів, вихідців з Англії і Шотландії.

До початку XIX ст. Ірландія була одним із джерел накопичення британських капіталів і розвитку промисловості в країні. Більшість земель в Ірландії належали англійським лендлордам, які жили в Британії, але регулярно стягували з ірландських селян величезні податки за використання своїх земель. Тисячі дрібних фермерів (приблизно 6/7 населення Ірландії), або коттерів, жили в злиднях. Вирощування картоплі для багатьох із них було справжнім порятунком від голоду.

Картопля потрапила до Ірландії наприкінці XVI ст. і відразу завоювала популярність, оскільки давала високі врожаї в цьому кліматі навіть на неродючих ґрунтах. До середини XIX ст. майже третина орних земель була засаджена картоплею. Під час частих неврожаїв картоплі держава давала селянам невелику допомогу, щоб вони могли дожити до врожаїв наступних років. Проте несподівано в 1845 р. розпочалася епідемія картопляного гриба, який викликав хворобу бульби.

Оскільки всі поля були засаджені одним сортом картоплі, то постраждав увесь урожай у країні. У наступному 1846 р. на посадку довелося брати заражені бульби або низькоякісну насіннєву картоплю — те, що вдалося зберегти. Це спричинило новий неврожай. Багато селян залишилося без роботи. Частина лендлордів розорилася, а інші не мали можливості виплачувати заробітну платню. Державної допомоги на всіх не вистачало.

Однак найгірше очікувало попереду. Зима 1846—1847 рр. видалася дуже суворою. Усі роботи на свіжому повітрі були припинені. Велика кількість бідняків не могла опалювати власні житла.

Ще одним ударом стали економічні перетворення в країні. Проникнення капіталістичних відносин призвело до аграрного перевороту, який розпочався в Ірландії від середини 40-х рр. XIX ст. Крім того, скасування «хлібних законів» (1846 р.) змушувало лендлордів змінювати систему господарства. Розпочався перехід від дрібних господарств до великого пасовищного господарства. Цей процес отримав назву «очищення маєтків». Тисячі дрібних орендарів були вигнані із землі і змушені емігрувати.

Кількість мігрантів збільшилася в десятки разів. У середині XIX ст. чверть населення міст східного узбережжя США становили ірландці. Із 1846 до 1851 р. з Ірландії виїхало близько 1,5 млн осіб.

У 1848 р. площа картопляних полів була збільшена втричі (1847 р. дав непоганий урожай). Але літо видалося дуже дощовим, і картопля знову була вражена фітофторозом. Урожай загинув утретє за чотири роки. Урядові установи і благодійні товариства вже не могли якось виправити становище.

Але біди ще не скінчилися. У 1849 р. спалахнула епідемія холери, у результаті якої загинули десятки тисяч ірландців.

Наступного року ситуація покращилася. Урожай картоплі був добрим, і уряд скасував борги, які виникли під час голоду. Кількість населення почала зростати.

Наслідком Великого голоду стало зменшення кількості населення Ірландії на 30 %. Тільки від голоду загинуло до 1,5 млн осіб. Якщо в 1841 р. населення Ірландії становило 8 млн 178 тис. осіб, то в 1901 р. — лише 4 млн 459 тис.

У результаті кривавої англійської колонізації XII—XVIII ст. більшість ірландців фактично втратили свої земельні володіння. Поступово сформувався правлячий клас, який складався в основному з протестантів, вихідців з Англії і Шотландії.

До початку XIX ст. Ірландія була одним із джерел накопичення британських капіталів і розвитку промисловості в країні. Більшість земель в Ірландії належали англійським лендлордам, які жили в Британії, але регулярно стягували з ірландських селян величезні податки за використання своїх земель. Тисячі дрібних фермерів (приблизно 6/7 населення Ірландії), або коттерів, жили в злиднях. Вирощування картоплі для багатьох із них було справжнім порятунком від голоду.

Картопля потрапила до Ірландії наприкінці XVI ст. і відразу завоювала популярність, оскільки давала високі врожаї в цьому кліматі навіть на неродючих ґрунтах. До середини XIX ст. майже третина орних земель була засаджена картоплею. Під час частих неврожаїв картоплі держава давала селянам невелику допомогу, щоб вони могли дожити до врожаїв наступних років. Проте несподівано в 1845 р. розпочалася епідемія картопляного гриба, який викликав хворобу бульби.

Оскільки всі поля були засаджені одним сортом картоплі, то постраждав увесь урожай у країні. У наступному 1846 р. на посадку довелося брати заражені бульби або низькоякісну насіннєву картоплю — те, що вдалося зберегти. Це спричинило новий неврожай. Багато селян залишилося без роботи. Частина лендлордів розорилася, а інші не мали можливості виплачувати заробітну платню. Державної допомоги на всіх не вистачало.

Однак найгірше очікувало попереду. Зима 1846—1847 рр. видалася дуже суворою. Усі роботи на свіжому повітрі були припинені. Велика кількість бідняків не могла опалювати власні житла.

Ще одним ударом стали економічні перетворення в країні. Проникнення капіталістичних відносин призвело до аграрного перевороту, який розпочався в Ірландії від середини 40-х рр. XIX ст. Крім того, скасування «хлібних законів» (1846 р.) змушувало лендлордів змінювати систему господарства. Розпочався перехід від дрібних господарств до великого пасовищного господарства. Цей процес отримав назву «очищення маєтків». Тисячі дрібних орендарів були вигнані із землі і змушені емігрувати.

Кількість мігрантів збільшилася в десятки разів. У середині XIX ст. чверть населення міст східного узбережжя США становили ірландці. Із 1846 до 1851 р. з Ірландії виїхало близько 1,5 млн осіб.

У 1848 р. площа картопляних полів була збільшена втричі (1847 р. дав непоганий урожай). Але літо видалося дуже дощовим, і картопля знову була вражена фітофторозом. Урожай загинув утретє за чотири роки. Урядові установи і благодійні товариства вже не могли якось виправити становище.

Але біди ще не скінчилися. У 1849 р. спалахнула епідемія холери, у результаті якої загинули десятки тисяч ірландців.

Наступного року ситуація покращилася. Урожай картоплі був добрим, і уряд скасував борги, які виникли під час голоду. Кількість населення почала зростати.

Наслідком Великого голоду стало зменшення кількості населення Ірландії на 30 %. Тільки від голоду загинуло до 1,5 млн осіб. Якщо в 1841 р. населення Ірландії становило 8 млн 178 тис. осіб, то в 1901 р. — лише 4 млн 459 тис.