Література доби Відродження: загальна характеристика

М.С. Шаповалова Література доби Відродження: загальна характеристика
© М.С.Шаповалова, 1982
Джерело: Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. Львів: "Вища школа", 1982. 440 с. - С.: 141-203.
Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Відродження, або Ренесанс, - це могутній культурний рух, який найраніше виник в Італії, охопив країни Західної і Центральної Європи, розвинувся в Чехії і Польщі, Угорщині і Трансільванії, Далмації і Північній Хорватії. Цей рух був тривалим, історичні межі його досить широкі. Ті процеси, які вели до Відродження, розпочалися в Італії в другій половині XIII ст., в інших країнах - у XIV і XV ст., кінець цієї доби припадає майже повсюдно на останню чверть XVI- початок XVII сі
Основу Відродження становили величезні зміни в економічному й суспільно-політичному житті європейських народів, спричинені розвитком міст і зародженням буржуазних відносин у надрах феодалізму. Глибоку й різнобічну характеристику Відродження дав Ф. Енгельс у «Діалектиці природи». Він визначив цю добу як найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством. «Рамки старого orbis terrarum були розбиті; тільки тепер, власне, була відкрита земля і були закладені основи для пізнішої світової торгівлі й для переходу ремесла в мануфактуру, яка, в свою чергу, стала вихідним пунктом для сучасної великої промисловості» '. Це була доба початкового нагромадження капіталу, що супроводжувалась посиленням експлуатації трудящої людини, безжалісною експропріацією народних мас, яких позбавляли землі і засобів до життя, прирікали на жебрацтво і за нього ж на основі урядових законів жорстоко карали. К. Маркс, аналізуючи соціально-економічні обставини цієї доби, у XXIV главі «Капіталу» писав: «Сільське населення, насильственно позбавлене землі, вигнане і перетворене в бродяг, старалися, спираючись на ці потворно терористичні закони, привчити до дисципліни найманої праці батогами, тавруванням, тортурами»(2). Так само в містах ремісник перетворювався у найманого робітника і люмпен-пролетаря.
Відродження було періодом бурхливих соціальних рухів, Великої селянської війни, Нідерландської революції, боротьби різноманітних політичних тенденцій. Поширювалися класові протиріччя. «...В той час як городяни і дворянство ще продовжували між собою бійку, Велика селянська війна пророче вказала на грядущі класові битви, бо в ній на арену виступили не тільки повсталі селяни,- в цьому вже не було нічого нового,- але за ними показались попередники сучасного пролетаріату з червоним прапором в руках і з вимогою спільності майна на устах»(1).
В добу Ренесансу відбувся духовний переворот, в основі якого лежало вивільнення людини з-під влади феодально-церковної ідеології. «Духовну диктатуру церкви було зламано»(2). Народжувалася людина з новим типом свідомості й характером поведінки. Ф. Енгельс відзначав, що доба Відродження потребувала титанів і породила титанів «щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості. Люди, які заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим завгодно, але тільки не людьми буржуазно-обмеженими»(3). Передова людина того часу боролася проти феодалізму й диктатури церковної ідеології і водночас виступала проти хижацтва того суспільства, яке народжувалося.
(1) Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 325.
(2) Там же, с. 326.
(3) Там же.
Передових людей доби Відродження називали гуманістами, а вироблений ними світогляд - гуманізмом (від лат. humanus - людський). Гуманісти створили нову систему знань, висунувши, всупереч релігійним умоглядним уявленням про світ і людину, інше розуміння людської сутності і земного життя. Людину вони поставили в центрі світу і проголосили її найвищою цінністю, вірили у велич і необмежені можливості її розуму, у невичерпні її здібності. Відкидаючи середньовічний ««гекетизм, гуманісти протиставили йому нову мораль, основану на визнанні єдності плоті і духа, і, згідно з цією мораллю, відстоювали право людини на земні радощі й інтелектуальний розвиток, на задоволення . чуттєвих і духовних запитів.
Характерна ознака гуманізму - рішуче заперечення монополії церкви в інтелектуальній діяльності суспільства. Передові мислителі утверджували вищість розуму і знань над авторитетом віри, вони відкинули обскурантизм, догматику та схоластику і виробили новий тип мислення, що грунтується на розумі, досліді й реалістичному ставленні до світу.
Гуманістам була властива упевненість у самоцінності людської особистості, чим визначалося й [142] їхнє заперечення кастовості. Вони вважали протиприродним оцінювати людину за її походженням і утверджували принцип рівності людей незалежно від їхньої соціальної приналежності, раси й релігійних переконань.
Величезну роль у становленні ідеології гуманізму й розвитку культури Відродження загалом відіграла античність. З широким звертанням до античності пов'язана і назва цієї доби. Гуманісти вивчали класичні грецьку та латинську мови, відшукували, збирали і коментували древні рукописи, вели розкопки. Про значення античності для розвитку культури Ренесансу Ф. Енгельс писав: «У- врятованих при падінні Візантії рукописах, у виритих з руїн Рима античних статуях перед здивованим Заходом постав новий світ - грецька стародавність; перед її світлими образами зникли привиди середньовіччя; в Італії настав нечуваний розквіт мистецтва, який був ніби відблиском класичної стародавності і якого ніколи вже більше не вдалося досягти. В Італії, Франції, Німеччині виникла нова, перша сучасна література. Англія і Іспанія пережили незабаром слідом за цим класичну епоху своєї літератури»(1).
(1) Маркс К-, Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 325-326.
Звертання до античності не було самоціллю для гуманістів. Вона стала для них тим авторитетом, на який вони спиралися в утвердженні власних ідеалів і побудові нової культури. Вони відкрили в античності її «людський зміст», живий інтерес до людини, до всього земного, знайшли в ній реальні знання та побачили зразок для самостійної творчості і зрештою використали її як підпору в боротьбі проти середньовічної ідеології.
Гуманістична інтелігенція не була соціально та ідейно однорідною. Вона складалася з представників різного соціального середовища і орієнтувалася на різні соціальні групи і класи. Найпередовіша її частина виражала інтереси революційних сил суспільства, які розхитували феодальний лад, частина ж діячів виступала з вузько класових позицій. Звідси й різні течії в гуманізмі. Однак спільним для гуманістів усіх напрямів було визнання високої гідності людини і її права на розвиток.
Гуманістичний світогляд становить ідейну й естетичну основу літератури і мистецтва, які створювалися в різних країнах Європи в добу Відродження.
Особливостями європейського літературного процесу були взаємозв'язок між національними літературами, використання в кожній із них досвіду інших літератур. «Вся Західна і Центральна Європа, [143] включаючи сюди й Польщу, розвивалась тепер у взаємному зв'язку»(1).
(1) Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 467.
Розвиток усіх національних літератур грунтувався на широкому використанні традицій як античної, так і середньовічної літератур. Але все це переосмислялося в дусі гуманістичного світогляду і служило створенню літератури нового типу, визначальною особливістю якої є пристрасний інтерес до реального світу і вироблення реалістичного методу його змалювання. Головним об'єктом зображення стала людина у всій повноті її фізичного й духовного розвитку, у її зв'язках з суспільством, її складний характер, світ її думок і почуттів. Література проникла в багатоскладність і суперечливість характеру людини і виробила незрівнянно складніше уявлення про неї, ніж усе попереднє письменство. Література Відродження опоетизувала людину, реабілітувала в ній чуттєве начало, показала гармонію чуттєвого і духовного, вона пройнята утвердженням позитивних ідеалів, життєствердженням.
Разом з тим ренесансна література набула національно-історичного змісту, була пов'язана з найважливішими завданнями суспільного розвитку, відгукувалася на всі запити тогочасного життя, сміливо відображала його протиріччя. Творчість письменників-гуманістів пройнята критикою середньовіччя й феодалізму, а також пороків і хижацтва, породжуваних добою початкового нагромадження капіталу.
Важливою рисою нової літератури є зображення народу і поступове осмислення передовими митцями того часу його значення як великої суспільної сили.
Показовим для літератури Відродження р використання в реалістичному зображенні дійсності казкових і фантастичних елементів, узятих з фольклору. Зв'язок з ним становить одну з найважливіших рис творчості письменників-гуманістів. Хоч антична література відіграла велику роль у формуванні реалізму Відродження, однак основним його джерелом була народна літературна традиція.
Творчість письменників Ренесансу позначена пристрасним пошуком нових форм і стилів.
Гуманістична література, як і ідеологія гуманізму загалом, у процесі розвитку зазнала значних змін, зумовлених суспільними процесами. Вона пройшла етапи становлення, розквіту і занепаду, поступившись місцем новим явищам. На ранньому етапі [144] вона була пройнята оптимізмом, вірою у можливість здійснення гуманістичних ідеалів у найближчому майбутньому. В кінці епохи, коли посилився наступ феодально-церковної реакції та виразніше проявилися суперечності, хижацький, антигуманістичний І характер того суспільства, яке йшло на зміну феодальному, розпочалася криза гуманізму, колишній оптимізм і життєрадісність заступило трагічне світосприйняття. Відповідно до цього встановлена періодизація літератури Відродження. Визначаються такі періоди: період Передвідродження, який припадає на час переходу від середньовіччя до нової доби, коли складалися передумови, що привели до ренесансного перевороту; періоди раннього, зрілого і пізнього Відродження. Проте загальноєвропейський розвиток нової культури не був синхронним і періоди літературного процесу в різних країнах не збігаються за часом. Так, Передвідродження найраніше розпочалося в Італії і припадає на кінець XIII- початок XIV ст., тоді як в інших країнах Європи - на XIV, XV ст. В Італії період раннього Відродження охоплює XIV ст., а в більшості європейських країн - кінець XV-початок XVI ст. Італійський гуманізм, пройшовши період блискучого розквіту, уже в 40-х роках XVI ст. був позначений гострою ідейною кризою, тоді як у Франції він досяг у цей час зрілості, а в Німеччині взагалі завершив свою коротку історію. Тому в кожній окремій країні існують внутрішні хронологічні межі періодів Відродження. Разом з тим, попри риси типологічної цілісності літератури цієї доби, спільність загальних принципів, ідейну єдність історичних періодів, кожна література має свої особливості, позначена виразною національною своєрідністю.
 

Категорія: Вивчення теми "Відродження" | Додав: uthitel (14.08.2018)
Переглядів: 292 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]