Епічна поема (грецьк. роіета — твір) — один із жанрів ліро-епосу; твір значного обсягу (переважно віршований), у якому поєднуються епічні (зовнішній сюжет, характери, оповідна форма) та ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи, розкриття внутрішнього За часів античності епічна поема була пов'язана із міфологічною творчістю і відображала події загальнонаціонального значення. Такими є "Іліада" та "Одіссея" Гомера, "Енеїда" Вергілія та ін. Перше теоретичне осмислення цього жанру дали Платон і Аристотель. Подібний характер мали і давньоіндійські твори "Магабгарата" і "Рамаяна", твори середньовічного епосу "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів", "Витязь у тигровій шкурі" Ш. Руставелі, пам'ятка культури Київської Русі "Слово о полку Ігоревім", укр\аїнські думи тощо. Як жанр, що розвивається на межі епосу, лірики і драми, ліро-епічна поема була продуктивною формою і за наступних епох, особливо у XIX ст., за доби романтизму: "Паломництво Чайльд Гарольда" Дж. Байрона, "Пісня про Гайавату" Г.Лонгфелло та ін. Поема може бути писана й прозою (наприклад, "Мертві душі" М.Гоголя). Цей жанр лишається популярним і досі.
Заспів — усталений початок твору. Заспів використовується у співаних творах фольклорного походження (дума, билина, історична пісня тощо). В авторських ліро-епічних творах теж може бути заспів. Як ліричний вступ до оповіді, він привертає увагу читачів, психологічно готує їх до сприйняття змісту твору, знайомить з основними героями, налаштовує на подальші події, розкриває авторський погляд на них. Це важливий елемент композиції ліро-епічного твору. Як інтонаційно, так і за змістом заспів нерідко відлунюється в наступних частинах твору, які розкривають більш повно й всебічно теми й мотиви, що звучать у ньому. | |
|
| |
| Переглядів: 3105 | |
| Всього коментарів: 0 | |