Античний театр

Народження античного театру

З найдавніших часів у всіх народів світу снували свята, пов'язані зі щорічними циклами вмирання та відродження природи, із збиранням врожаю. Ці урочисті відправи й дали життя античній драмі та театральному мистецтву, яке самі елліни називали школою для дорослих. У Греції такі свята були присвячені Діонісу — богу рослинності і родючості, покровителю виноградарства і виноробства. Ось як описує свято Діоніса польський письменник Ян Парандовський:

«Одного разу жителі Фів побачили на сво­їх полях дивну процесію. Попереду йшли па­зами осли, згинаючись під тягарем шкіряних 5урдюків, у яких булькотіло вино, їх оточував гурт дивних істот з ріжками на голові й маленькими чудернацькими хвостиками нижче спини. У всіх були кошлаті ноги з ратичками. Зони сперечалися, галасували, штовхалися, щосили глузуючи один одного...

За ними на ослі їхав дід з товстим, обвислим схожий на тих рогатих. Він був прив'язаний до осла; невиразні, безладні слова зривалися з його товстих, м'ясистих губ. Він весь час пив вино, і йому знай підливали.

Грали флейти, цимбали, били бубни. Дівча­та й молоді жінки то йшли за ними гамірли­вим натовпом, то розбігалися з шаленим смі­хом, вереском та співом. Розпущене волосся здіймалося од вітру над головами чорною чи золотою хмарою.

За ними виступали спочатку дві пантери, прикрашені білими трояндами, потім сумирно йшли два леопарди в гірляндах з червоних тро­янд, а в кінці — два леви, увінчані розмаїтими квітами. Ця потрійна упряж тягла позолоче­ний ридван. На пурпурових подушках лежав юнак надзвичайної вроди. Очі в нього були ніжні, мов лісові фіалки, уста червоні, як плід граната. Шовковисте, з золотавим відблиском волосся спадало йому на плечі».

Це й був селянський бог Діоніс, або Бахус, як його називали римляни. В Афінах дуже шанували Діоніса. Восени й на­весні, під час збирання виног­раду і відкривання бочок з мо­лодим вином, в Афінах та інших містах Греції ставилися так звані «пристрасті Діоніса». Хор перевдягнутих цапоногими сати­рами селян славив свого бога і в піснях розповідав про його поневіряння. Спочатку співали тільки одягнуті в козячі шкури хористи, а потім їхній ватажок (корифей) та актор у ролі бога Діоніса вели розмову з хором і один з одним (діалог). Від се­редини VI ст. до н. е. під час свята Великих Діонісій влаштовувалися теат­ральні вистави, у яких на честь Діоніса вико­нувалися дифірамби — гімни, що складалися з партії хору та декламації корифея. Співали­ся також сороміцькі пісні з метою спонукати плідні сили природи.

Як вважав Аристотель, трагедія і комедія виникли спершу з імпровізації: трагедія піш­ла від зачинателів дифірамбів, комедія — від заспівувачів сороміцьких пісень. Саме зна­чення цих слів підтверджує думку філософа. Трагедія по-грецькому означає «пісня цапів» (Трагос — цап, ода — пісня), а слово «коме­дія» тлумачать як «пісні процесії гульвіс» (від гр. комос — весела процесія і ода — пісня). Якщо

спочатку діалог між хором і ко­рифеєм був пов'язаний із міфами про Діоні­са, то поступово зміст його змінювався. Дедалі частіше хор став прославляти героїв інших міфів, сюжет яких тлумачили відповід­но до злободенних потреб суспільства.

                        Устрій давньогрецького класичного театру

У житті афінських громадян театр відігравав важливу роль. Свої театри греки завжди буду­вали в найкрасивіших місцях. Руїни давньогрецьких театрів і сьогодні вражають своїми роз­мірами. Так званий «театр Діоніса» в Афінах, розташований просто неба на схилі Акрополя, вміщував приблизно 17 тисяч глядачів. Він складався з трьох основних частин: орхестри (міс­це перед сценою для гри акто­рів), де розміщалися хор і жертовник богу Діонісу; театру (місця для глядачів), де в першому ряду стояло крісло для жерця Діоніса; скени (споруди позаду орхестри), де переодягались актори. На початку V ст. до н. е. дерев'яні лави було замінено на кам'яні. Орхестра, на якій знаходилися хор і актори, стала підковоподіб­ною. За еллінських часів актори вже грали на високій кам'яній естраді — проскенії.

У театрах була чудова акустика. Тисячі людей добре чули акторів. Місця для гляда­чів півколом оточували орхестру і поділяли­ся на тринадцять клинів. З обох боків проскенія були пароди — проходи для публіки, акторів і хору.

За часів давньогрецького трагедійного пое­та Софокла хор складався спочатку з дванад­цяти, а потім з п'ятнадцяти чоловік. Пісні хору засуджували чи вихваляли вчинки героїв. Тра­гічні актори, кількість яких поступово зросла з одного до трьох, грали в розкішних костюмах, збільшуючи свій зріст ко­турнами (взуття з товстими пі­дошвами).

Жіночі ролі виконували чоловіки, і хор був виключно чоловічим. Актори не тільки де­кламували, а й співали і тан­цювали. Вони одягали на об­личчя глиняні маски героїв — старих людей, юнаків, жінок, рабів. Ці грубо розмальовані маски зображали різноманітні людські почуття — жорстокість, радість, горе, біль, і їх можна було розгледіти здалеку. Для кожного почуття була окрема маска, тому акторові під час вистави доводилося кілька разів їх змінюва­ти. У ротовий отвір маски вставляли рупор, який підсилював голос актора.

Театральні вистави влаштовувалися кілька разів на рік і тривали упродовж кількох днів з ранку до темної ночі. Глядачі починали зби­ратися на світанку і за день встигали подиви­тися три-чотири п'єси. Поети змагалися між собою, і троє переможців одержували наго­роди, їх присуджували найповажніші грома­дяни, вони ж оголошували кращу п'єсу дня. Професії драматурга й актора в Елладі вва­жалися почесними. Найбільш заможні та шля­хетні громадяни на свій кошт утримували ак­торів та хору, платили за їх навчання. Таких громадян називали хорегами.