Головна » Статті » Конспекти уроків » Конспекти уроків із зарубіжної літератури

Тема . Постмодерністська забарвленість сюжету пошуків зниклої книги в романі „Ім´я троянди” Умберто Еко.

Тема . Постмодерністська забарвленість сюжету пошуків зниклої книги в романі „Ім´я троянди” Умберто Еко.

Мета : дати розуміння постмодернізму на прикладі роману У. Еко; формувати інтерес учнів до новітньої літератури, повагу до слова; розвивати вміння та навички аналізувати художній текст; виховувати духовність учнів, любов до книги, слова.

Тип уроку: урок – дослідження.

Обладнання: роман „Ім´я троянди”, портрет Умберто Еко, план абатства, лабіринта, ілюстрації до роману.

Хід уроку

І.Актуалізація опорних знань.

Повідомлення учнів „Постмодернізм – особливий духовний стан, підхід до роботи”.

Дати визначення – реалізм, модернізм, чим різняться модернізм та постмодернізм, які характерні ознаки постмодернізму.

ІІ. Слово учителя про У. Еко та історію створення роману „Ім´я троянди” (підготовлене повідомлення учня).

 

Ім´я італійця Умберто Еко (1932 р. н.) – вченого – медієвіста, професора, семіотика, філолога, письменника – одне з найвідоміших в сучасній культурі Західної Європи. До того, як він опублікував перший власний художній твір – роман „Ім´я троянди”, він був відомий в академічних колах Італії та всього світу як лінгвіст, авторитетний спеціаліст з філософії Середніх віків та семіотики – науки про знаки.

Роман У. Еко писав, допомагаючи собі науковими спостереженнями та напрацюваннями, врешті –решт, написав постмодерністську прозу в дусі деяких новел –„розслідувань” знаменитого Хорхе Луїса Борхеса – одного з прототипів героя книги Еко.

У 1997 році франкомовний журнал „ L´Hebdo” ( Лозанна, Швейцарія) опублікував результати опитувань літературних критиків із 18 країн, які визначили 10 найкращих сучасних письменників. У підсумку на І місці – Г. Г. Маркес, на ІІ місці – Мілан Кундера, ІІІ місце розділили Джон Апдайк та Умберто Еко.

Роман „Ім´я троянди”, що вийшов у 1980 році, здійснив переклад семіотичних та культурологічних ідей У. Еко мовою художнього тексту. Твір став літературною сенсацією, був удостоєний італійської премії „La Strega” (1981 р.) та французької премії „Медичі” (1982р.).за короткий час роман було перекладено понад тридцятьма мовами і видано загальним накладом понад десять мільйонів примірників. А літературознавчий коментар „Нотатки на полях „Імені троянди”, зроблений самим ученим, допоміг осмислити його як феномен сучасної постмодерністської літератури.

У 1986 році з´явився франко-американо-німецький фільм „Ім´я троянди”, який отримав премію „Оскар” в номінації „Кращий закордонний фільм”(1987 р.).роль Вільгельма Баскервільського зіграв знаменитий актор Шон Корнері, а зйомки проходили в монастирі Ебербах під Франкфуртом, де повною мірою збереглася атмосфера Середньовіччя. Високу оцінку роман здобув як у літературних критиків, так і з боку звичайного, масового читача.

 

ІІІ. Дослідження тексту.

 

Умберто Еко приховав чимало загадок та хибних напрямів розслідування у художньому лабіринті роману, ніби запрошуючи читача вести власне розслідування щодо прихованої автором дійсної концепції твору.

 

  • Жанрова своєрідність твору.

Розкрити багатоплановість сюжету.

  • Дослідження пародійно-детективної лінії сюжету.

В основу роману фактично покладена історія розслідування серії загадкових вбивств, що стались в листопаді 1327 року в одному з італійських монастирів (шість вбивств за сім днів, впродовж яких розгортається дія роману). Завдання розслідування злочинів покладено на колишнього інквізитора, філософа та інтелектуала, францисканського монаха Вільгельма Баскервільського, якого супроводжує юний учень Адсон, що виступає в творі і як оповідач, очима якого читач бачить усе зображене в романі. Вільгельм і його учень намагаються розплутати кримінальний клубок у творі, їм це майже вдається. Але з перших же сторінок автор іронізує над такою жанровою визначеністю.

Вільгельм – блискучий професіонал, але дві головні загадки, що допомагають розкрити злочин, прийшли в голову не йому, а недосвідченому Адсону. Перша із загадок – сон Адсона, що вивертає все найсвятіше, найсерйозніше навиворіт: „У Ісуса пальці були забруднені чорним, і він усім підсовував листи з книги, примовляючи: „Візьміть і з’їжте, ось вам загадка Сімфосія, зокрема про рибу, яка є син людський і ваш спаситель.” Тут виникає мотив з’їденої книги, який буде реалізовано у фінальних сценах роману. Цей сон Адсона допоміг слідству тим, що остаточно утвердив Вільгельма в думці шукати книгу, зображаючу деякий перевернутий світ. Друга ж загадка – це випадкове тлумачення шифрованого надпису, дозволяю чого проникнути в „межу Африки”, - найсвятіше монастирської бібліотеки, де в фіналі все і завершилось. На цьому фоні недивні постійні сумніви Вільгельма про логіку злочинця. А що, коли злочинець мислить по-іншому? Письменник поступово готує нас до поразки, яка жде героя у фіналі. Вільгельм остаточно переміг: попав за „”межу Африки”, виявив там Хорхе і у відповідності до класичних законів жанру розплутав усі таємниці. Але викриття Хорхе нічого не покращило, ніякої моральної перемоги монах-францисканець не отримав над противником. Злочинець загинув, але ж завдання Вільгельма було в іншому – відібрати у Хорхе книгу Аристотеля і зробити її надбанням кожного. Але другу частину „Поетики” врятувати не вдалося, до того ж згоріла найбільша в християнському світі бібліотека і весь древній монастир – майже відповідно з пророцтвом „кінця світу”.

Отже програє сміливий та досвідчений детектив, і, по-своєму, виграє не просто безпомічний сліпець, але й негідник, злочинець, породження пекла. Все це суперечить канонам класичного детектива, де зло покаране, а добро та справедливість торжествують. Такий поворот сюжету переконує нас, що роман У.Еко є своєрідною пародією на детектив.

Крім будови та стилю тексту в цьому переконують і принципи створення характерів персонажів, задіяних у детективному конфлікті. Мотиви та дії Хорхе подані як відверто пародійні. Він убиває людей, влаштовує грандіозну пожежу, жертвує власним життям лише для того, щоб не дати цікавим прочитати вчення Аристотеля, хоча заради цього можна було просто знищити книгу з самого початку або зовсім не привозити її з Іспанії. Крім цього, Хорхе алюзійно нагадує великого аргентинця Хорхе Луїса Борхеса, який дійсно повністю осліп до того часу, коли очолив Аргентинську Національну бібліотеку. Проте у виборі цього імені та інших деталях, які вказують на Борхеса, помітна іронічна містифікація, характерна для роману в цілому.

  • Погляд на історико – філософську концепцію роману.

Слідуючий рівень прочитання жанру – роман історичний. „Ім’я троянди” можна вважати і точним путівником по середньовіччю. Еко „одержимий середньовіччям”, яке так чи інакше присутнє майже у всіх його творах. „Історичний детектив” прочитується, так би мовити, в декількох планах:

  • захоплююча пригодницька розповідь про життя Італії XIV століття;
  • історично достовірне занурення в реалії італійського середньовіччя, реконструкція середньовічної ментальності. Центральною історичною подією роману є невдала спроба примирення Папи та імператора, який шукав прихильників серед францисканців. Протистояння правителів, Людовіка Баварського та Іоанна ХХІІ розпалювало релігійну війну в Італії. Кардинальним питанням внутрішньої церковної боротьби, що відображала основний конфлікт епохи, було питання про бідність та багатство. Орден Св. Франциска, на відміну від ордена Св. Бенедикта, сповідував бідність церкви. Ці ідеї породили криваву ворожнечу, яку очолив Дольчино Торинеллі. Епоха „вільного тлумачення” Біблії загрожувала церковному світоустрою. Також у творі згадуються історичні особистості, серед яких Убертин Казальський, Бернард Гі. Навіть у Вільгельма є історичний прототип – англійський церковний учений Вільгельм (Вільям) Оккам, названий у тексті „другом” головного героя;
  • історичне співвідношення минулого з сучасним життям через ряд аналогій та порівнянь створює своєрідну „історичну антиутопію”.

В романі Умберто Еко читач постійно стикається з обговоренням актуальних проблем сучасності: наркоманії та гомосексуалізму, правого та лівого екстремізму, несвідомого партнерства жертви та ката, проблеми книгосховищ, створених з метою не допустити читача до „шкідливих” книг, протистояння різних типів культури – основаною на запам’ятовуванні того, що вже має або, навпаки, орієнтованої на генерування нових ідей.

Письменник показує, що час Вільгельма Баскервільського і час його автора – одна епоха, і від середніх віків до наших днів ми вирішуємо одні і ті ж питання. Поміщаючи в середньовічний простір твору героя, далеко виходячого за межі своєї епохи, автор тим самим відмовляється визнавати поступальний хід історії до цивілізації. Це підкреслює відмінність роману Еко від традиційного історичного роману, який завжди відтворював рух, розвиток, прогрес. Тому „Ім’я троянди” не в більшій мірі роман історичний, ніж детективний .

    • Доведіть, що це семіотичний текст ( роман про слово).

Крім всіх інших жанрових особливостей, ми можемо стверджувати, що „Ім’я троянди” – семіотичний роман, роман про слово. Наука, яка вивчає знаки, місце слова в культурі, взаємини слова й людини, називається семіотикою. Особливість композиції роману підкреслює його семіотичність. Твір починається цитатою з Євангелія від Іоанна: „Споконвіку було слово...” і закінчується латинською цитатою, яка сповіщає, що троянда зів’яла, а слово „троянда”, ім’я „троянда” лишається.

Вільгельм, зайнятий розшифруванням, постає перед нами не детективом, безпомилково зіставляючим докази, а семіотиком, сприймаючим світ через систему знаків і відшукуючим правильний код. Герой розтлумачує знаки, реконструює тексти по фрагментах, розшифровує коди. Він відновлює другу частину „ Поетики” на основі окремих образів та уривків. У фінальній сцені францисканець говорить Хорхе :

- Я можу переказати тобі її майже цілком, навіть не читаючи, не доторкуючись до її смертоносних сторінок.

- Ти прийшов до цього, читаючи інші книги?

  • Так.

Отже, „Ім’я троянди” – це детективний, пародійний, історичний, філософський, семіотичний – одним словом, постмодерністський роман, в основу якого покладено іронічно викладену історію феномена одного розслідування.

 

Буття і сміх. Ваша точка зору.

    • Сміх та бібліотека – лабіринт як модель буття у творі У. Еко.

Один з ключових образів роману – образ бібліотеки-лабіринту, що може символізувати складнощі пізнання істини. Бібліотека безпосереднім чином виявляється причиною до низки загадкових вбивств, що сталися у монастирі. Сама бібліотека незвичайна, і це неодноразово констатується в романі. Ось як характеризує її Вільгельм Баскервільський: „В ній більше книг, ніж у будь-якій іншій бібліотеці християнства”.

Приміщення бібліотеки побудоване у формі лабіринту, правила руху по якому знають лише бібліотекарі. Крім того, натякається на якусь таємничу місію, яку бібліотека виконує. До того ж, лабіринт у тексті роману – це ще й модель буття загалом, символ космосу та всесвіту.

Образ бібліотеки-лабіринту в романі символізує складнощі пізнання й одночасно співвідносить роман Еко зі схожими образами бібліотек-лабіринтів у Борхеса („Сад розбіжних стежинок”, „Вавілонська бібліотека”. Звідси в критиці роман Еко навіть називали збільшеними оповіданнями Борхеса), а через нього – з достатньо поширеним у модерністів співставленням бібліотеки, книг – з життям. Світ – це книга, створена Богом, у „книзі книг” – „Біблії” – закодовані закономірності нашого буття. Бібліотека, а ширше – книги, знання – стає у романі центром конфлікту двох світоглядних позицій, які уособлюють Хорхе, доглядач фондів бібліотеки, і францисканець-мінорит Вільгельм Баскервільський.

Сліпий Хорхе вважає, що бібліотека – це символ непорушної та недосяжної істини, лабіринт, в якому мають загинути всі, які прагнуть осквернити її своїм тлумаченням. Але особливу ненависть у нього викликає сміх, комізм, елементи якого містяться не лише у світських, але й у релігійних працях і асоціюються для Хорхе з чимось абсолютно непристойним із серйозністю релігійних істин, з диявольським навчанням, яке дискредитує Бога в очах людини.

Навпаки, для Вільгельма сміх – вияв творчого ініціативного і розумного начала в людині, яке аж ніяк не суперечить постулатам віри.

Книга, за якою „полювали” вбиті Хорхе монахи і яку в свою чергу розшукує Вільгельм, - це друга частина славетної „Поетики” давньогрецького філософа Аристотеля, яка вважалась втраченою.

В книзі йде мова про комедію та комічне. На питання, чому Хорхе так боїться приховуваної ним книги, він дає таку відповідь: „Тому що це книга Філософа. Але тільки-но Боецій явив своє тлумачення Філософа, божественна таємниця Слова обернулись у створену людьми пародію, засновану на категоріях та силогізмах... Якщо ця книга стала б предметом вільного тлумачення, були б зруйновані останні межі.”

Головний конфлікт (лейтмотив) роману „Ім’я троянди” автор, наслідуючи постмодерністські тенденції, „ховає” в глибині власного тексту, а озвучує його все той же „антигерой” Хорхе: „Сміх убиває страх, а без страху немає віри: хто не боїться диявола, тому не потрібен Бог...” [5,591] Сміх пов’язаний у романі зі світом динамічним, різнобарвним, творчим, врешті-решт, зі світом, що відкритий свободі суджень та поглядів. Сміх звільнює думку, а також робить її сильною та сміливою.

Вільгельм Баскервільський розгадує таємний код знаків, що веде до „Краю Африки”, де схована книга Аристотеля, авторитет якого може зруйнувати установлений світ середньовічної наукової думки. Вміння читати знаки, символи, загадкові тексти – ось шлях до знань за Вільгельмом-францисканцем. Він – семіотик XIV століття. Його знання не претендують на безпомилковість, бо знак має багато тлумачень і може вказувати на різні напрями лабіринту, залишаючи право на пошук. Герой встигає знайти підтвердження думки Аристотеля, що сміх є „одкровенням істини” та її проявом, саме перед тим, як полум’я пожежі знищило безцінний рукопис і всю унікальну бібліотеку. В романі протиставлені дві культури: світ без сміху, де панують безглузда віра і догматизм, та стихія бунтівного сміху – джерело критичного мислення і творчості, що ведуть до істини.

 

    • Пояснити авторський коментар – „Нотатки на полях „Імені троянди”.

 

У „Нотатках” письменник роз’яснює основні поняття постмодернізму, його історичні й естетичні витоки. Автор пише, що він бачить середньовіччя „в глибині будь-якого предмета, навіть такого, який ніби не пов’язаний з середніми віками, а насправді пов’язаний. Все пов’язано.” [6,115] В середньовічних записах У. Еко відкрив ехо інтертекстуальності, тому що „у всіх книгах говориться про істині книги... всяка історія переказує історію вже розказану.” Письменник стверджує, що роман – це світ , створений автором, і ця космологічна структура живе по своїм законам і вимагає від автора їх дотримань: „Персонажі повинні підпорядковуватись законам світу, в якому вони живуть. Тобто письменник – полонений власних припущень.” Еко описує гру автора з читачами, яка відокремлює пишучого від читаючого. Вона „полягала в тому, щоб якомога частіше висвічувати фігуру Адсона...” Адсон важливий і тому, що він, виступаючи в якості учасника і фіксатора подій, не завжди розуміє і не зрозуміє в старості того, про що пише.

У. Еко в „Нотатках...” підкреслює необхідність об’єктивного зображення дійсності, розкриває не лише справжню суть створення роману, а і всю технологію його написання.

 

    • Висновки розслідування.

Роман, побудований за розважально – детективною фабулою, насправді досліджує глибокі історико – філософські проблеми, веде шляхами роздумів про сутність та механізм пізнання, моральні та світоглядні засади людства.

Надзвичайна популярність першого роману Еко в різних країнах світу, як серед представників інтелектуальної еліти, так і споживачів „масової культури” свідчить про те, що письменнику вдалось вирішити у творі одне з найскладніших творчих завдань: поєднати глибоку пізнавальність та етичний зміст із захоплюючою фабулою та зрозумілим, не дивлячись на складний матеріал, стилем викладення.

 

ІV. Заключне слово вчителя.

 

Різні версії побудови твору перетинаються у ключових позиціях – за видимим світом речей стоїть незрима ідея, що втілена у ЗНАК – ІМ’Я – СЛОВО. Головною „таїною” роману постає СЛОВО, що має безліч значень, у коловороті яких триває життя. . У подальшій творчості Умберто Еко розвиває знайдені прийоми, шукає нові способи вираження центральних для його творчості ідей, залишаючись при цьому письменником, орієнтованим на гуманістичні цінності. Він має талант глибокого осмислення світу, яке щоразу втілювалося в його наукових працях, художніх творах, формуючи особливий світ слова.

 

  1. . Домашнє завдання .

Написати поширену відповідь на запитання: „ Як ви розумієте слова У. Еко: „Книги пишуть не для того, щоб у них вірили, а для того, щоб їх обмірковували”.

Категорія: Конспекти уроків із зарубіжної літератури | Додав: uthitel (24.03.2018)
Переглядів: 9 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]