Батьківські збори

Мета: ознайомити батьків із методами та прийомами виховання культури поведінки в дітей; дати поради щодо успішного виховання дітей.

• Вступне слово. Мотивація

«Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю»,— говорить народна мудрість. Сьогодні ми зібрались, щоб поговорити про наболіле: як спонукати наших дітей дотримуватися норм культурної поведінки у повсякденному житті. Ви відзначили, що питання є надзвичайно актуальним, адже не можна не звертати увагу на те, як наші чемні діти іноді поводяться. Безперечно, учителі мають допомогти із вирішенням складних ситуацій, та насамперед ви, батьки, є основоположниками цієї якості. Отже, на нашій зустрічі йтиметься про виховання навичок культури поведінки школярів.

ІІ. Ознайомлення з інформацією «Умови успішного виховання культури поведінки в сім’ї»

Стародавнє значення слова «культура» (від лат. означає «оброблення», спочатку — обробка ґрунту, потім — пов’язано із «культурою суспільства», «культурою нації», «культурні надбання людства») виправдовує свій зміст і в сучасному житті. Адже людина, народжуючись, бачить вже існуючу в суспільстві сукупність матеріальних і духовних цінностей, щоб вона мала змогу їх використати, суспільство відповідно «обробляє» її, тобто «окультурює» — так формується індивідуальна культура людини. І саме сім’я відіграє вирішальну роль у виробленні навичок культури поведінки. Адже саме із сім’ї дитина виносить перші враження про навколишній світ, в сім’ї формуються перші оцінні уявлення, закладаються моральні устої, прищеплюються культурні звички.

Безперечно, наївним буде вважати, що постійне моралізаторство та накази дадуть блискучий результат. Виховані діти можуть бути лише у тих батьків, які самі повсякчас дбають про свою вихованість, які силою власного прикладу прищеплюють норми культурного життя.

Але приклад батьків не даватиме належного результату, якщо батьки не матимуть авторитету в очах своїх дітей. І слід пам’ятати, що втратити авторитет у своїх вихованців значно легше, ніж знову його набути. Лише за умови, що вимоги, які надаються всіма учасниками виховання, будуть єдиними, розумними, у дитини будуть успішно формуватись навички культурної поведінки. Не слід забувати, що заохочення і покарання слід використовувати, зважуючи всі «за» і «проти», і якщо існує хоч найменший сумнів щодо покарання — карати не можна.

Шкільний вік — дуже сприятливий час для формування санітарно-гігієнічних навичок. Цей бік зовнішньої культури людини має важливе естетичне й соціальне значення. Як образно порівнюють спеціалісти, немиті руки однієї людини — це прогалини її особистої вихованості, брудні руки багатьох людей — хвороби й епідемії для всієї країни.

Головною гігієнічною звичкою наших дітей має стати чистота: чисте тіло, чистий одяг, чисте повітря кімнати, чисте ліжко, чистота й охайність навчального приладдя. Привчати дітей до виконання комплексу ранкової гімнастики, до щоденного миття обличчя, шиї, вух, ніг треба наполегливо, серйозно, подаючи щоразу особистий приклад, контролюючи дітей, аж поки це не перетвориться на міцну звичку.

Дотримання режиму корисне не тільки для здоров’я дитини. Адже люди пунктуальні, з розвиненою силою волі завжди цінуються суспільством. Звичайно, дитині тяжко буде звикати до усталеного способу життя, та постійний контроль з боку батьків допоможе їм у цьому. А якщо батьки будуть виконувати режимні моменти (підйом, зарядка, ранкові процедури і т. ін.) разом із дітьми, то це, безумовно, дасть набагато кращі результати, ніж навчання та контроль.

І, звичайно, повага до батьків, до дідуся й бабусі та і взагалі до дорослих людей — найважливіший бік культури домашнього побуту. У цьому питанні вирішальну роль мають батьки: їхнє ставлення до своїх батьків, до друзів, до товаришів по роботі дає наочний приклад спілкування з людьми. Проте, щоб шанобливе, чуйне ставлення до старших стало потребою, звичкою дитини, вона повинна в цьому постійно вправлятись і бачити навколо себе зразки такої поведінки.

Діти легко засвоюють навички ввічливого, послужливого ставлення до тих, хто їх оточує, якщо, звичайно, батьки звертають на це серйозну увагу, показують дітям приклад такої поведінки, пояснюють її значення.

ІІІ. Анкетування «Чи виховані Ваші діти»

1. Якщо Вашій дитині довелось несподівано затриматись у школі, на прогулянці або раптом піти із дому, чи повідомляє вона про це Вам (запискою, по телефону, через товариша)?

2. Чи трапляються випадки, що Ви зайняті якоюсь роботою (генеральне прибирання, ремонт), а дитину посилаєте на вулицю або в кіно, щоб «не крутилась під ногами»?

3. Чи трапляються випадки, коли в кімнаті дитини речі лежать не на своєму місці?

4. Чи може дитина одразу, нікого не питаючись, назвати Ваші дні народження?

5. Свої потреби (купити ковзани, м’яч) дитина, напевно, знає добре. А чи знає вона, яка річ терміново необхідна Вам та коли Ви збираєтесь її придбати?

6. Чи трапляється, що крім Вашого доручення, дитина виконує ще якусь роботу «від себе», із власної ініціативи?

7. Ви пригощаєте дитину апельсином, тістечком, цукеркою. Дитина завжди перевіряє, чи дісталось смачне дорослим?

8. У Вас виявився вільним вечір. Ви збираєтеся у гості або в кіно. Чи висловлює дитина своє небажання залишитись вдома (прохає Вас не йти, вимагає взяти із собою, мовчки сидить із кислим і незадоволеним виглядом)?

9. У Вас вдома дорослі гості. Чи доводиться Вам нагадувати, щоб дитина зайнялась якоюсь тихою справою, не заважала дорослим, не втручалась у розмову?

10. Чи соромиться дитина вдома, у гостях, у музеї подати вам пальто або проявити інші знаки уваги?

ІV. Підсумок