Тема 1. Україна в період застою 1965—1985 рр. Суспільно-політичне життя.

Тема 1. Україна в період застою 1965—1985 рр.  Суспільно-політичне життя.

Мета: розкрити основні засади суспільно-політичного життя; пояснити зміст понять «доба застою», «неосталінізм», «український буржуазний націоналізм»; формувати уміння складати політичні портрети історичних діячів; виховувати в учнів культуру спілкування, критичне ставлення до історичних подій.

Тип уроків: формування знань та вдосконалення умінь і навичок.

Обладнання: підручник, карта «Україна в період застою 1965—1985 рр.», дидактичні матеріали (біографії П. Шелеста, В. Щербицького, документи),

Основні терміни та поняття: доба «застою», неосталінізм, український буржуазний націоналізм.

Основні дати і події: 1964—1985 рр. — період «застою»; 14 жовтня 1964 р. — усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, обрання на цю посаду Л. Брежнєва; 1963—1972 рр. — перебування П. Шелеста на посаді першого секретаря КПУ; 25 травня 1972 р. — обрання на цю посаду В. Щербицького; 20 квітня 1978 р. — прийняття нової Конституції УРСР.

Хід уроку

I. Організаційна частина

II. Перевірка домашнього завдання

Хронологічний диктант

IІ. Актуалізація опорних знань

  • Асоціації на дошці

Ми закінчили тему, ключовим словом якої був термін «відлига». Записати на дошці асоціації, які викликає це слово. (слово на дошці спроектоване, квадрати для запису асоціацій)

(Презентація Слайд 1

  • Мозковий штурм

1. Які зміни в суспільно-політичному житті відбулися під час «хрущовської відлиги»? Чи мали вони глибинний характер?

2. Які домінуючі тенденції суспільно-політичного життя не зазнали змін? (Посилення концентрації всієї влади в Москві, зміцнення централізму, асиміляція і русифікація народів СРСР тощо.)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

  • Відстрочена загадка

Період 1960—1980-х рр. в історії України отримав назву «застій». Він проявився в політичній, суспільній, економічній та культурній сферах. Сьогодні ми з’ясуємо основні засади суспільно-політичного життя у цей період, які характеризуються застоєм. На уроці нас чекають різні види роботи, які потребують вашої уваги. Всю тему будуть супроводжувати додаткові матеріали, які зібрані на інтерактивній стіні Педлет (демонстрація). Посилання на неї ви отримаєте й зможете опрацювати додаткові матеріали по темі.

IV.Оголошення теми уроку

(Запис теми)

V. Вивчення нового матеріалу

  • Робота з поняттям

Доба «застою» — це період від 1964 до 1985 р., який характеризується поворотом від реформаторства до консерватизму, суспільного та економічного застою

  • Робота з ОК «Етапи періоду застою»

І етап (1965—1970) — спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи Косигіна).

ІІ етап (1970—1982) — наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи.

ІІІ етап (1982—1985) — зміни в партійному керівництві. Усві­домлення кризового стану радянського суспільства

  • Слово вчителя

(Процес усунення Хрущова від влади) .

За словами сина Сергія, Микита Хрущов не раз повторював: " Те, що колишні товариші змогли зажадати на моєї відставки - відставки Першого секретаря ЦК і голови Радміну, - головне досягнення всієї моєї діяльності. Хіба могли ми собі уявити щось подібне у період Сталіна? Та від нас і мокрого місця не залишилося. І коли б я нічого больше нє зробив, то заради однієї цього було жити " .

Жовтневий (1964) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами подолання волюнтаризму і суб’єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму та стабільності.

За основу нового політичного курсу було визначено «наступність», «поступовість», «зваженість» у прийнятті рішень. Однак у ході реалізації вони набули характеру руху у зворотному напряму — від хрущовської лібералізації до неосталінізму.

  • Самостійна робота: Прийом «Концентрація»
  • На основі матеріалу зробити висновок, що прийнято називати «неосталінізмом»

Неосталінізм і Україна

Неосталінізм політики Л. Брежнєва супроводжувався в Україні новими хвилями політичних репресій проти інакодумців, передусім поборників ідей національної свідомості й суверенності Української держави. Уже в серпні 1965 р. в ряді міст України відбулися масові арешти, під час яких затримано близько 30 інтелігентів-шістдесятників. Проти більшості з них висувалося традиційне звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді», а навесні 1966 р. за «антирадянщину» в мордовських таборах опиняються брати М. та Б. Горині, М. Осадчий, В. Мороз, П. За-ливаха, І. Гель, А. Шевчук та ін. Водночас із відкритими репресіями в Україні від другої половини 1960-х рр. активізувалася «профілактична робота» з представниками вільнодумної інтеліген-ції. Під час цієї кампанії в республіці повсюдно пройшли відкриті партійні збори з участю громадськості. На них засуджувалися злочинні дії «відщепенців» та їхніх захисників. За найменший прояв прихильності до дисидентів звільняли з роботи, виключали з партії й комсомолу, виганяли з інститутів.

(ЗАПИС ПОНЯТТЯ)
Неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи з деяким врахуванням сучасного розвитку

  • Слово вчителя

Будь-які реформи, у першу чергу в політичній сфері, вважались недоцільними. Зростає вплив партійно-державного апарату — номенклатури, яка фактично перетворилася на новий правлячий клас радянського суспільства.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва Радянського Союзу загалом та Української РСР як його складової частини зокрема були положення схваленої 1961 р. Програми КПРС про побудову комунізму в СРСР до 1980 р.

 

Проте реальне життя виявилось набагато складнішим, ніж уявляли у своїх прожектах ідеологи компартії. Уже в другій половині 60-х років стало зрозумілим, що широко розрекламовані обіцянки побудувати до 1980 р. комунізм виконані не будуть. Показники економічного росту, передбачені програмою КПРС на 1961–1970 рр., виявились абсолютно нереальними. Це поставило під загрозу комуністичний міф, на якому ґрунтувалася вся внутрішня і зовнішня політика СРСР. Центральна влада запустила в обіг термін «розвинений соціалізм». Народу наполегливо і цілеспрямовано прищеплювалась думка, що він живе в суспільстві, де успішно вирішуються питання задоволення життєвих потреб, процвітає економіка, розвиваються наука, освіта, мистецтво. Саме це і є «розвинений соціалізм» — найдосконаліша форма суспільно-політичного устрою.

Влада на всі лади стала повторювати, що «розвинений соціалізм» — не що інше, як передбачений «самим В. І. Леніним» перехідний етап до комунізму, який «волюнтарист» М. Хрущов, мовляв, хотів «перескочити». Лише поступово «розвинений соціалізм» трансформуватиметься у комунізм. Основною силою, що мала забезпечувати просування суспільства в напрямку до «комунізму» чи «розвиненого соціалізму», була комуністична партія.

  • Робота з поняттям

«Розвинутий соціалізм» — зрілий етап розвитку соціалізму на власному ґрунті, який характеризується загальнонародною державою, новою історичною спільнотою людей — «радянським народом».

Обійняти будь-яку високу посаду у ті роки було складно, особливо якщо кандидат на неї не був членом КПРС. За цих умов чисельність парторганізацій постійно зростала. Якщо на початку 60-х років КПУ налічувала 1,2 млн членів, то наприкінці 70-х — 2,7 млн.

Водночас зростали роль і значення партійної та управлінської бюрократії — номенклатури. Вона складалась з осіб, які обіймали високі керівні посади, призначення на які офіційно затверджувались керівними ланками партії. Постійно заявляючи про зближення робітничого класу, селянства та інтелігенції, номенклатура фактично перетворилась на панівний клас радянського суспільства Відповідно до Конституції, ради залишались вищими органами державної влади і місцевого самоврядування. 60–80-ті роки відзначені посиленням впливу на них партійних структур. Починаючи із сільських і аж до Верховної Ради, перших осіб відповідних партійних комітетів обирали до виконавчих органів рад, а кандидатури їхніх голів зазвичай погоджували з партійними комітетами й обирали формально.

За таких умов вибори до рад не мали ніякого значення, бо фактична влада концентрувалася в руках партії, її лідери — від першого секретаря ЦК до секретаря райкому — були повновладними господарями на своїх територіях.

Запитання

1. Яке місце посідала комуністична партія в політичній системі СРСР?

2. Якими бачила КПРС найближчі перспективи розвитку радянського суспільства?

1. Зміни в системі влади на Україні

  • Робота з ОК «Керівництво УРСР»

Керівники партії Перші секретарі ЦК КПУ

Керівники держави Голови президії Верхо­вної Ради УРСР

Голови урядів Голови Ради Міністрів УРСР

Шелест П. (1963—1972

Щербицький В. (1972—1989)

 

Ляшко 0. (1969—1972)

Грушецький І. (1972—1976)

Ватченко О. (1976—1985)

Шевченко В. (1985—1990)

Казанець І. (1963—1965)

Щербицький В. (1965—1975)

Ляшко О. (1975—1987)

 

 

 

 
  • Перегляд відео
  

 

  • Робота над поняттями

Саме на цей період історії нашого народу припадає посилення боротьби з українським націоналізмом, який, на погляд Щербицького, розквітав у роки секретарювання Шелеста. У 1972 р., як і перед тим у 1965 р., були здійснені масові арешти української інтелігенції — носіїв національної самосвідомості. Українське національне відродження, що розпочалося після ХХ з’їзду КПРС, було придушене. Кожний, хто в 1960-х рр. виявляв національний патріотизм, небажану активність у суспільному житті, зазнав репресій у тій чи іншій формі. Посилився ідеологічний наступ проти «ідеалізації» минулого українського народу. Заборонялося навіть вживання епітета «український», слова «козацький», словосполучення «Запорозька Січ» тощо. У травні 1964 р. була спалена україністика в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР. Україна була приречена на «об’єктивне» й «закономірне» національне вмирання.

Український буржуазний націоналізм — ідеологія поборників національної свідомості й суверенної Української держави, яка характеризувалась як «антирадянська».

  • Слово вчителя

Характерною особливістю суспільно-політичного життя України брежнєвського періоду були також вияви так званої інерції «відлиги», що знайшли своє відображення в масових акціях про-тестів шістдесятників. Наприклад, у вересні 1965 р. в київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» із різким осудом репресій, що відбувалися в Україні, виступили І. Дзюба, В. Стус та В. Чорновіл.

Сотні відомих українських діячів культури й науки, рядові службовці, робітники й студенти різко засудили політичні процеси 1965—1966 рр. у колективних листах-протестах, адресованих керівництву республіки. Ці документи друкувалися у «самвидаві», потрапляли за кордон.

Яскравим виявом наслідків «відлиги» стали події 22 травня 1967 р. в Києві. Зі стихійним протестом проти заборони відзначення річниці пам’яті Т. Шевченка біля пам’ятника Великому Кобзареві виступили представники столичної інтелігенції та студентства.

3 П. Шелест та його книга «Україно наша радянська»

  • Розповідь учителя

Апогеєм «малої відлиги» в Україні стала поява в 1969 р. книги першого секретаря ЦК Компартії України П. Шелеста «Україно наша Радянська», яка своїми відвертими національними мотивами викликала незадоволення й навіть роздратування в союзному центрі. Але, разом з тим, це була неоднозначнай суперечлива постать.

Постать в історії

(Перегляд відео-ролика про П. Шелеста)

  • Робота з документом Із книги П. Шелеста «Україно наша Радянська»

Кожний, хто живе в радянській Україні, любить її, з гордістю говорить: «моя Україна», «наша Україна». І це цілком природно і закономірно. Тут ми народилися, виросли як громадяни, будівники комунізму. Але водночас ми кажемо: «наша Росія, Білорусія, Грузія, Латвія, всі союзні республіки». І це також природно і закономірно, бо вони є республіки-сестри єдиної сім’ї народів і своєю спільністю становлять могутній Радянський Союз.

…Нинішня наша Україна за рівнем і обсягом промислової продукції — це майже шість довоєнних Україн. Питома вага республіки в народному господарстві країни за окремими видами промислової та сіль-ськогосподарської продукції становить: по вугіллю — 34 %, газу — 31 %, чавуну — 48 %, готовому прокату — 42 %, залізній руді — 56 %, металургійному устаткуванню — 48 %, тракторах — 32 %, цукрових буря-ках — 58 %, олії — 32 %, зерну — 23 %, м’ясо-молочних виробах — 23—25 %. По багатьох найважливіших показниках, у тому числі і за обсягом промислової продукції та капіталовкладень, Україна досягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Великої Вітчизняної війни. У 2—3 рази перевищено довоєнний рівень всієї країни по видобутку залізної руди, виплавці металу, виробництву тракторів. Менше як 0,5 % території і 1,4 % населення земної кулі припадає на Радянську Україну, але вона дає 8—10 % світового виробництва сталі, ча-вуну, тракторів, цукру, видобутку вугілля, природного газу…Потужний флот, що діє на морях і ріках України, складається із су-часних комфортабельних пасажирських суден, великої океанської флоти-лії, суховантажних суден, новітніх танкерів великої вантажності. І майже всі вони зроблені на суднобудівних заводах України. Повітряне сполучення в Україні відносно молоде. Воно почало розвиватися лише з 1924 р. А сьогодні захмарні траси України становлять 80 тис. км. Ними можна двічі оперезати земну кулю по екватору. За рік літаки тільки на міжміських лініях республіки перевозять більш як 6 млн пасажирів…Радянська Україна займає почесне місце на міжнародній арені. Вона бере активну участь у роботі більш як п’ятдесяти різних міжнародних організацій, є членом ООН. До голосу України сьогодні прислухається весь світ.

Запитання до документа

  1. Що в книзі П. Шелеста могло стати підставою для її нищівної критики?
    2) Висловіть своє ставлення до цього документа.
  • Слово вчителя

У березні 1972 р. П. Шелест піддається гострій критиці за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». У травні цього самого року його звільняють від обов’язків першого секретаря.

Незабаром за дорученням головного партійного ідеолога країни М. Суслова в Академії наук УРСР підготовлено негативну рецензію на книгу П. Шелеста «Україно наша Радянська», де її автор звинувачується в українському націоналізмі. У квітні 1973 р. цю рецензію без підписів авторів опублікував журнал «Комуніст України» під назвою «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги». Брутальна, убивча критика, що містилася в ній, змусила П. Шелеста негайно подати заяву про вихід на пенсію за станом здоров’я.

  • Робота з документом підручника

Проаналізуйте урикок зі спогадів П. Шелеста про одне із засідань політбюро ЦК КГІРС. Визначте, які прояви життя в Україні вважа­лися керівництвом КП РС націоналістичними, який рівень культури мали ці керівники.

  • Робота з ОК «Загальна характеристика політики П. Шелеста (1963–1972 pp.)»

1. Активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР. Намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР та усіх зовнішньоторговельних відомств Союзу. Піддавав критиці центральні (союзні) управлінські (господарські) структури.

2. Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль ім. Вірського. Заохочував розвиток національної культури.

3. Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Параджанова та Ю. Іллєнка.

4. Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна».

5. Брав активну участь у змові проти М. Хрущова, критикував його політику.

6. Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєвського керівництва, водночас піддавав критиці політику «розрядки», називаючи її «заграванням із Заходом».

7. Підтримував придушення «Празької весни» 1968 р.

8. Виступав за відзначення 90-річчя від дня народження Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни (1970 р.).

9. Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР»

10. Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті.

11. Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця.

12. Сприяв створенню музею-заповідника української народної архітектури

та побуту у с. Пирогове.

13. Захищав українську мову, хоча в родинному колі спілкувався російською. За П. Шелеста почали видавати значно більше україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагав виголошувати промови українською мовою.

14. Боровся з дисидентським рухом (арешти і судові процеси 1965–1966 pp., процес над В. Чорноволом 1967 р. тощо).

15. У період його правління кількісний склад КПУ збільшився майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм кар’єрні перспективи.

 

4 Прихід до влади в. Щербицького
Політична кар’єра Володимира Щербицького (1918—1990 рр.) розпочалася ще за часів Й. Сталіна в Дніпродзержинську наприкінці 1940-х — у першій половині 1950-х рр. У 36-річному віці його обирають другим, а через рік першим секретарем Дніпродзержинського обкому партії. На цих посадах зарекомендував себе здібним організатором і господарником. У 1961 р. його призначають головою Ради Міністрів УРСР. Принципова позиція В. Щербицького, його критичне ставлення до деяких хрущовських нововведень, суворий і непоступливий характер були не до вподоби М. Хрущову, тому в 1963 р. В. Щербицького повертають до Дніпропетровська.

За часів Л. Брежнєва за активної підтримки московського керівництва в жовтні 1965 р. знову очолює український уряд. У квітні 1971 р. його обирають членом Політбюро ЦК КПРС. Зрозуміло, що присутність двох представників України в найвищому партійному ке-рівному органі країни була явищем тимчасовим, що підтвердилося в травні 1972 р., коли В. Щербицького обирають першим секретарем ЦК Компартії України. Унаслідок подальшого «перетрушування» кадрів, висунутих Шелестом, посади міністрів, секретарів комітетів партії і керівників різних відомств зайняли вихідці з Дніпропетровщини — батьківщини Щербицького, влучно названі в народі «дніпропетровською династією».

  • Робота в групах

(Готується запитання, яке є запитанням про ключовий момент розповіді)

1 група

У травні 1972 р. першим секретарем ЦК КПУ обирають В. Щербицького, який понад 17 років перебував на цій високій посаді.Щоб зміцнити своє становище, В. Щербицький, замість прибічників П. Шелеста, на звільнені посади призначив своїх людей. Серед його висуванців були: невтомний «борець із націоналізмом» В. Маланчук (секретар ЦК з питань ідеології, науки та культури), О. Ляшко (Голова Ради Міністрів УРСР), І. Грушецький та О. Ват-ченко (голови Президії Верховної Ради УРСР), В. Сологуб (голова профспілок України), В. Федорчук (голова КДБ) та ін. Унаслідок кадрових переміщень В. Щербицький досяг потрібного балансу керівних сил, що гарантували йому повну підтримку і стабільність влади. Окрім радикальних кадрових змін у вищих ешелонах влади, відбулися істотні зміни й на нижчих рівнях республіканської пар-тійної організації. Під час обміну партійних документів у першій половині 1970-х рр. з партії виключено 3 тис. осіб. У той час позбавлення партійного квитка означало кінець кар’єри й трактувалося як одне з найсуворіших покарань.

2 група

За часів керівництва В. Щербицького в республіці стала відчуватися чергова хвиля русифікації. За ініціативи Л. Брежнєва в цей час активно пропагується теза про злиття в недалекому майбутньому націй і народностей СРСР у єдину «радянську націю» під егідою російського народу. Величезна армія суспільствознавців, преса, радіо, телебачення напружено працювали на обґрунтування й пропаганду цієї ідеї. Російська мова як засіб міжнаціонального спілкування витісняла українську з освіти, науки, культури. Викладачі російської мови та літератури в середніх школах мали більшу платню, ніж викладачі української. У містах переважна більшість шкіл були російські або лише російські. Діловодство на респу-бліканському рівні велося російською мовою. Певні категорії вихідців із Росії (зокрема військовослужбовців) мали значні пільги на позачергове отримання житла в містах України. Усе це сприяло тому, що українська мова витіснялася навіть на побутовому рівні.

3 група

Оцінюючи політичну діяльність В. Щербицького, слід об’єктивно визнати, що він був, без сумніву, неординарною історичною особою. Досить довго обіймаючи високу посаду першого секретаря ЦК КПУ, він намагався якомога ефективніше розвивати національну промисловість, сільське господарство, науку. У часи послаблення московського диктату, особливо наприкінці 1970-х рр., він рішуче захищав інтереси України. Водночас В. Щербицький не протистояв антиукраїнським акціям Москви, не зупинив процесів русифікації, які охопили Україну. Не зовсім справедливим є твердження про те, що він повністю йшов у фарватері московської політики. Проте вирватися з цього кола В. Щербицький так і не зумів, хоч було цілком очевидним, що він ніколи не був сліпим виконавцем чужої по-літичної волі, завжди мав і захищав свої погляди з того чи іншого питання. Тяжким гріхом В. Щербицького перед народом України стала аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Атомна станція у верхів’ях Дніпра, у найбільш заселеному регіоні України та ще й на піску з’явилась саме за вказівкою В. Щербицького, всупереч рішучим запереченням учених, зокрема академіка АН УРСР Олександра Алілова. Особисто Щербицький наполягав на прискореному будівництві та достроковому пуску станції, незважаючи на відсутність остаточних рішень щодо проекту. Саме з відома Горбачова та Щербицького було приховано факт аварії у перші, найнебезпечніші дні і злочинно замовчувалась об’єктивна інформація пізніше.

  • Гра «Спікер»

(хто з 2-х учнів краще висловить свою думку з одного питання, інші – оцінюють)

1) Як ви вважаєте, чи були відмінності між політичними курсами П. Шелеста і В. Щербицького? Свою відповідь аргументуйте. Висловіть своє ставлення до цих політичних діячів.

5 Конституція СРСР. Конституція УРСР 1978 р.

  • Розповідь учителя

У період перебування В. Щербицького на чолі Компартії України була прийнята нова Конституція УРСР (20 квітня 1978 р.). Вона була майже копією Конституції СРСР 1977 р. Обидва Основні Закони ще більше обмежили права України. Декларовані в них лібералізація політичної системи, демократичні свободи, держав-ний суверенітет аж до можливості виходу із СРСР не заважали керівництву КПРС застосовувати на практиці добре перевірену в попередній період тоталітарну форму правління. Спроби певної частини населення скористатися своїми конституційними правами жорстоко переслідувалися владою. Щоб законодавчо закріпити пар-тійний диктат, у Конституції СРСР та Основних Законах союзних республік містилася спеціальна шоста стаття, яка проголошувала КПРС керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи. Це означало повне всевладдя пар-тійної номенклатури в усіх сферах життя радянського суспільства. Такого не було навіть у сталінській Конституції 1936 р.

  • Робота з підручником
  • Дати характеристику Конституції УРСР 1978 року.

6 Основні засади суспільно-політичного життя

  • Розповідь учителя

У період після ХХ з’їзду КПРС не вдалося відновити зруйновані сталінізмом механізми демократії, а в період брежнєв-ського керівництва реальний зв’язок партії з масами розглядав-ся як другорядна, не варта уваги справа. Всесильний «верхній ешелон» партійної піраміди на чолі з Брежнєвим фактично пе-редав у низах владу на відкуп місцевому керівництву, яке не зважало на думки комуністів первинних парторганізацій, усува-ло маси від розв’язання політичних питань. Наприклад, засідан-ня бюро деяких обкомів Компартії України відбувалися без участі робітників і колгоспників, обраних до їхнього складу. Свавілля в доборі кадрів призводило до професійної деградації апарату радянських органів, занедбання справ, утвердження казенно-бюро-кратичного ставлення до людей. В атмосфері догоджання начальству, підлабузництва, за від-сутності гласності ставали звичними зловживання владою, приписки, розкрадання народної власності, корупція, хабарництво.

Безвідповідальність і вседозволеність, порушення законності призвели до посилення розриву між керівниками й виконавцями, «верхами» та «низами», особистими й громадськими інтересами, занепаду рівня відповідальності й дисципліни, посилення соціальної байдужості, конформізму в усіх сферах суспільного життя країни, республіки.

Український народ у роки брежнєвського лихоліття разом з усіма народами Радянського Союзу сповна відчув на собі наслідки національної політики, яка проводилася. Абсолютизування категорій «радянський народ», «зближення націй» призводило до витіснення української мови з багатьох сфер суспільного життя. Суттєвими причинами відхилень у галузі міжнаціональних відносин у країні, республіці були політична безпорадність, некомпетентність, догматизм у національному питанні більшості керівників партії та держави.

Почуття національної гордості, прагнення розвивати свою мову, культуру, традиції сприймали-ся як націоналізм.

Під прапором боротьби проти українського буржуазного націоналізму та сіонізму постійно переслідувалися інакодумці. Багато українських та єврейських інтелігентів, особливо з правозахисни-ків, у 1970—1980-х рр. зазнали різного роду покарань. Серед них талановитий поет В. Стус (1938—1985 рр.). У 1972 р. він був за-арештований і засуджений до десяти років табору особливого режиму й п’яти років заслання. Він витримав мордовський і перм-ський табори, карцери, тяжке заслання в Магаданській області й наприкінці 1979 р. вийшов на волю. Але незабаром знову був заарештований і помер у 1985 р. в ув’язненні.

На захист поета виступав академік А. Сахаров, котрий сам перебував у засланні у Горькому (нині Нижній Новгород). Протестуючи проти антигуманного вироку Стусові, він писав:

«Вирок Стусові — сором радянській репресивній системі. Стус — поет. Невже країна, в якій уже загинули або зазнали репресій і переслідувань численні її поети, потребує нової жертви, нового сорому?».

Панування бюрократичних сил призводило до порушень владою законності, особистих прав і свобод людини. Одним із проявів протесту проти цього була еміграція за кордон, що набула особливої масовості серед громадян єврейської національності, у тому числі в Україні.

Водночас посилилися й прояви національного нігілізму. В Україні, зокрема, це проявилося в за-переченні та ігноруванні культури свого народу з боку різних верств населення, насамперед міського. Усе це вкрай негативно позначилося на духовній налаштованості суспільства, поступово стирало його високі моральні засади. Збільшився прошарок людей, у тому числі серед молоді, для яких мета життя звелася до наживи будь-якими способами. Поширилися пияцтво і наркоманія, зріс рівень злочинності.

VІ. Осмислення нових знань

  • Місткий кошик

Заповніть таблицю «Кризи суспільно-політичного розвитку», розділивши на 2 групи ознаки ідеологічної кризи та політичної кризи. (1 учень біля дошки працює з аналогічним завданням на «Педлет»

Політична криза

Ідеологічна криза

 

1 Втрата динамічності в розвитку радянської моделі.

1Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу.

1Недієздатність законодавчих органів, порушення законності.

1Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, просування службовою драбиною за принципом знайомства, родинних зв’язків.

1Посилення репресій проти інакомислячих

 

2 Розчарування в правильності обраного шляху розвитку побудови комунізму.

2Розбіжності між ідеологічними догмами і реаліями життя, боротьба з українським буржуаз-ним націоналізмом.

2Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві.

2Посилення ідеологічного тиску на суспільство.

2Бездуховність, жорстокість, поширення пияцтва, наркоманії, зростання рівня злочинності

 

  • Дискусія

Правдиво й образно говорив про злочини брежнєвсько-сусловської камарильї на Установчій конференції Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка в лютому 1989 р. О. Гончар: «Зникали національні школи, недоступною стала справжня історія народу, різкі недоліки змінювали її своїми кон’юнктурними фальсифікаціями. Невтомні змивачі націй, лжеінтернаціоналісти, хіба не готували вони нам мовний Чорнобиль, запевняючи, що процес асиміляції мов виникав стихійно, що оніміння націй, самознищення народу треба розглядати як вищий етап прогресу».

  1. Прокоментуйте слова О. Гончара.
  2. Висловіть своє ставлення щодо національного вмирання України.
    • «Три речення».

Трьома реченнями передати головні проблеми теми. Скласти з них «розумну карту»

 

VІІ Домашнє завдання

Опрацюйте пар 16 підручника.

Категорія: Система уроків по темі "Україна в період "застою" (11 клас) | Додав: uthitel (18.02.2018)
Переглядів: 3454 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]