Український «Гуттенберг» Іван Федоров.

Московський і Заблудівський періоди в житті Івана Федорова.

Існує декілька версій походження Івана Федоровича (відомо, що у своєму друкарському знакові він використовував шляхетський герб Рогоза). 1532 — за деякими версіями, одержав ступінь бакалавра Яґеллонського університету (Краків) — у «промоційній книзі» університету є відповідний запис 1532 року стосовно особи на ім'я Joannes Feodorowicz Moschus. 1550-ті рр.— диякон церкви Миколи Гостунського в Московському Кремлі. Можливо, працював у першій московській друкарні, що анонімно випустила 7 видань у 1550-х рр. З квітня 1563 по березень 1564 р. разом із Петром Мстиславцем працював над підготовкою тексту, литтям шрифту й виготовленням гравюр для видання "Апостола". Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена І.Федоровим, уплинула на все наступне східнослов'янське друкарство. У післямові до "Апостола" 1564 р. безпосереднім ініціатором створення друкарні названий цар Іван IV Грозний. До 1565 р. І.Федоров і Петро Мстиславць надруковали ще кілька літургійних церковнослов'янських книг. Через якийсь час після того, як їхню друкарню спалили, обидва друкарі залишили Москву й осіли в Заблудові (північне Підляшшя, на межі українських і білоруських земель), маєтку литовського гетьмана Григорія Ходкевича, згодом прихильника Івана IV Грозного як претендента на польський престол. Існує припущення, що друкарі втекли з Москви від переслідування, бо нова техніка створила конкуренцію московським переписувачам книг. У Заблудові Іван Федоров змінив своє московське прізвище на Федорович.У Заблудові 1569—1570 були надруковані Учительне Євангеліє і Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами. Євангеліє — геральдичною композицією, а Псалтир — двома гравюрами. Передмови написані І.Федоровичем і Г.О.Ходкевичем. 1570 року друкування книг у Заблудові припинилося у зв’язку з хворобою Ходкевича та погіршенням його фінансових справ.

Переїзд в Україну. Книгодрукування у Львові.

1572 — переїхав до Львова (уже без Петра Мстиславця). Тут у 1573—1574 рр. у монастирі св. Онуфрія він «друкованє занедбане обновил» (як сповіщав напис на його могилі у Львові). Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням "Апостола", прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же 1574 року видав перший східнослов'янський Буквар. У Львові його звали «друкар москвитин» (Iwan Moschus), що могло вказувати як на його національність, так і на місце, звідки він прибув. 1575 — перейшов на службу до воєводи Київського, князя К.Острозького як управитель Дерманського монастиря. 1576 року провадить підготовчі видавничі роботи, бере участь у діяльності вченого гуртка, до якого належали Герасим Смотрицький, Даміян Наливайко, Василь Суразький, які, ймовірно, допомагали Федорову готувати книги до друку.

Засновник друкарні в Острозі.

1578 — перебрався в Острог, де заснував друкарню (спочатку надрукував новий Буквар з рівнобіжними греко-слов'янськими текстами). 1580 — видав Новий завіт і Псалтир й окремо покажчик до останнього. 1580—1581 — видав першу повну слов'янську Біблію за одним із списків Геннадієвої Біблії (т. зв. Острозька Біблія) з власною післямовою. Вийшли два наклади, у кожному — своя редакція тексту післямови видавця. 1581 — вийшло останнє видання І.Федоровича — «Хронологія» Андрія Римші (на 1 аркуші). Розійшовшись із князем К.Острозьким, І.Федорович повернувся до Львова, але відновити друкарню вже не спромігся. Вона перейшла у власність Львівського Успенського Братства, пізнішого Ставропігійського Інституту, який користувався орнаментами І.Федоровича аж до початку XIX ст.

Роль Івана Федорова у розвитку українського книгодрукування

Він сам написав передмову до Заблудівського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 р., Львівського Апостола і Львівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де І.Федорович пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра (поч. X ст.) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії). Останні два роки життя провів у роз'їздах. Іван Федоров іде на службу до короля Стефана Баторія й береться відливати гармати за своєю технологією. У той час в Римі за наказом Папи Урбана VIII кардинал Птолемео Галлі вирішив удосконалити друкарські шрифти. «Острозька біблія» Івана Федорова була вже відома на сході Європи, тому звернулися по допомогу до князя Костянтина Острозького, який послав до Рима свого «дуже вмілого друкаря, щоб надати посильну допомогу».

Людина всебічно обдарована, Іван Федоров був інженером-винахідником, який не тільки удосконалював шрифти, друкарський верстат, а й зробив відкриття в артилерійській справі. Навесні 1583 року він їде у Відень, щоб запропонувати австрійському імператорові Рудольфу II швидкострільну багатоствольну гармату, свого роду «катюшу» XVI століття. Як писав сам винахідник у листі до імператора, гармату можна було «розбирати на п’ятдесят, сто або, якщо потрібно, на двісті частин» і змонтувати за три дні і три ночі. На той час такої гармати світ ще не знав. Іван Федоров привіз гармату у Відень і продемонстрував її імператору. За словами майстра, «всі дуже хвалили його», але хотіли дізнатися про секрет без винагороди винахідникові. А Івану Федорову були конче потрібні кошти для продовження видання слов’янських друкованих книг. Тому він звертається до саксонського курфюрста Августа. Подальша доля винаходу Івана Федорова невідома, але цей факт його біографії засвідчує, окрім таланту, його наполегливість і підприємливість у досягненні мети. Останній рік життя, 1583-й, був трагічним для Івана Федорова. Не добувши достатніх коштів ні у Римі, ні у австрійського імператора, ні у саксонського курфюрста, він потрапляє в скруту, його майно, друкарське обладнання, книги описують за борги. Не витримавши цього, він захворів і в ніч з 5 на 6 грудня 1583 року помер на руках у сина Івана. Після смерті батька Іван продав свою палітурну майстерню, щоб розплатитися з батьковими боргами, а друкарню Івана Федорова викупили у гендлярів ентузіасти друкарської справи Львова, які заснували друкарню Львівського братства.

Пам'ять про Івана Федоровича

Іменем Івана Федорова довгий час називався Український поліграфічний інститут у Львові (тепер Українська академія друкарства). У Росії його іменем названо продовжуване видання, присвячене стародрукам — «Федоровські читання» (М., 1976 і далі.). У Львові та Москві є пам'ятники Івану Федоровичу (Федорову). Від 1949 року іменем Федорова названо вулицю у Львові[3], де міститься колишня будівля Ставропігійського інституту і з 1944 року діє Ставропігійський професійний ліцей (до 1990 - ПТУ), що готує кваліфікованих робітників-поліграфістів.