«Цар Наливай» Северин Наливайко

1. БІОГРАФІЧНІ ДАНІ.

Біографічні дані про походження і молоді роки Наливайка історичних джерелах дуже бідні. За одними даними, він народився приблизно на початку 60-х років 16 століття в м. Гусятині на Поділлі, де його батькомав невеличке господарство і трохи землі. За іншими, менш вірогідними відомостями він народився в м. Кам‘янці-Подільському в родині чинбаря. Северин, за словами істориків, ніби мав сестру Ольгу і двох братів. Проте в історії відомий лише його старший брат, Дем‘ян Наливайко, який служив священиком в особистій церкві магната Костянтина Острозького в м. Острозі, що стояла в замку. Після повстання Дем‘ян став протокопом, а згодом духовником князя Острозького. Відомий своєю освіченістю й непримиренністю добудь-яких спроб підпорядкувати православну церкву католицькій. Северин також мав свою сім‘ю, але проти неї в документах немає точних даних. Батько С. Наливайка постійно жив у м. Гусятині, мав там хату і невелику ділянку землі. Його землю у 80-х роках 16ст. надумав захопити місцевий магнат Калиновський, він напав на двір Наливайка, пограбував майно, захопив землю, побив старого так, що той через кілька днів помер. З того часу мати Северина переселилася в Острог до свого старшого сина Дем‘яна. Початкову освіту Наливайко здобув у Гусятині. Потім поповнював свої знання за допомогою Дем‘яна. Завдяки цьому він міг читати книги, писати і був для свого часу освіченою людиною, з молодих років захоплювався військовою справою, мріяв статидосвідченим козаком. Ще юнаком він брав участь у захисті міст і сіл від нападів татарських орд, які часто появлялися на Поділлі і Брацлавщині. У цій боротьбі він набув першого свого військового досвіду, навчився володіти зброєю. Жив Наливайко і в Січі, де ознайомився з життям запорожців.
Точно не відомо, як Наливайко потрапив у двір магната К. Острозького, де служив ротмістром у військовому загоні особистої охорони князя, напевно при допомозі свого брата Дем‘яна. Перебуваючи на службі у магната, він мусив охороняти його маєток від нападів татар і інших феодалів, супроводити князя під час його подорожей, а також брати участь у придушенні селянсько-козацьких повстань.
В історичних документах зустрічається згадка, де говориться, що С. Наливайко нібито брав участь разом с Острозьким у придушенні селянсько-козацького повстання на Житомирщині біля П‘ятки, яким керував Косинський. Яка була там його діяльність– майже не відомо. Після цього повстання і смерті Косинського Наливайко покинув службі в магната і появився на Південному Поділлі з невеликою групою козаків, де й почав активну боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту Польщі на Україні. І залишавсятам до весни1594 року.

2. Початок діяльності і Борьба загонів С.Наливайка і місцевих жителів проти нападів турків і татар на українські землі
Формування військових сил для боротьби проти польської шляхти Наливайко проводив, фактично здійснюючи військову хитрість: користуючись загрозою вторгнення татарської орди, Наливайко запропонував князю Острозькому зібрати охоче козацьке військо і виступити на зустріч з турецьким військом. Так складалось враження, що основний намір Наливайка – організація боротьби проти турецько-татарської навали. Проте, наступні події дозволяють дійти висновку, що вже тоді Наливайко виношував замір згуртувати сили, зокрема збройні, на боротьбу проти шляхетської влади.
У квітні 1594 р. Наливайко повідомляє Острозького, що він ніколи не повернеться до нього на службу. В той час він мав вже приблизно 1,5 – 2 т. воїнів, які були готові боротися проти внутрішніх і зовнішніх ворогів за інтереси свого народу. Тоді загін Наливайка розташовувався в селах і містечках Брацлавщини. Козаки брали у шляхти фураж, хліб, м‘ясо тощо. Шляхті це дуже не подобалось, але небезпека від нападів турків і татар примушувала її допомагати козакам. Весною 1594 р. на Брацлавщині в селах і містечках появилися невеликі озброєні загони повсталих селян, які робили напади на шляхетські маєтки, збирали зброю різне майно. Виступи селян очолювали переважно досвідчені козаки. Одночасно повстанці спільно з запорозькими козаками провадили боротьбу проти татар, які з‘являлись на Правобережжі.
У червні 1594 р. Наливайко вирушив до гірла Дністра, щоб перегородити шлях татарській орді, яка йшла з Криму в Угорщину. Проте сили козаків були дуже малі, щоб розгромити ворога. В таких умовах козаки вдало влаштовували нічні напади на татарські обози і знищили багато татар. Закінчивши свій похід загін козаків урочисто повернувся на Південне Поділля. Зміцнивши свої сили тепер козаки вже не приховували своєї ненависті до магнатів і шляхти. До них почали прибувати загони озброєних селян та інших повстанців з Західного Поділля, Братцлавщини і Волині. Кількість війська у Наливайко знову поповнилась. Козаки вимагали у шляхти продуктів харчування, зброї і не корилися місцевій владі. Коли шляхта відмовлялася виконувати распорядження повстанців, вони самі забирали з її маєтківусе потрібне для себе.

Поповнивши загін місцевими повстанцями, С. Наливайко в кінці червня 1594 р. вирядив у Запорозьку Січ своїх посланців з пропозицією розпочати спільну боротьбу проти агресивних дій турків і татар. Як розповідає у свому щоденнику Е. Лясота, який був посланцем австрійського імператора на Запоріжжі, він був присутнім коли, посланці Наливайка прибули на Січ з цією пропозицією і запорожці відверто висловили свою недовіру за дії Наливайка під час повстання під проводом Косинського. Через посланців С. Наливайко виправдовувався перед запорожцями тим, що він тоді був на службі у магната і інакше не міг діяти. В особистому листі Наливайко називав себе їх другом і братом. На відзнаку своєї вірної дружби зобов’язався відправити на Запорожжя 1 600 коней, мав намір особисто прибути туди і виправдатися перед козаками за свої попередні дії, готовий був відповідати перед судом запорозького війська. Скоро суперечки були усунуті і Наливайко почав діяти ще енергійніше, всіляко підтримуючи з Запорозькою Січчю дружні взаємовідносини. На початку літа 1594 р. козаки під проводом Наливайка почали діяти на Братславщині, де захопили м. Брацдав, ще більш відкрито. Вони займали міста, містечка, тутешні замки, влаштували кілька нападів на маєтки Калиновського, брали усе потрібне в шляхетських маєтках, господарі яких відмовлялися платити контрибуцію. Розгортання боротьби повстанців викликало незадоволення у Варшаві. Польський король вимагав від Наливайка негайно припинити напади, розпустити козаків, селян відправити від їх панів. Але Наливайко не виконував королівських наказів. Боротьба поширювалась на всю Брацлавщину, охопила значну частину Південного Поділля і тривала до кінця літа 1594р. Там де стояли повстанці влада фактично була в їх руках.

3.Основні битви
Влітку 1594 року на чолі 2 500 нереєстрових козаків рушив у Молдову, де розбив кримських татар, що йшли на Угорщину, і захопив зброю та кілька тисяч коней. Повернувшись на Брацлавщину, звернувся до запорожців і закликав почати спільну боротьбу проти турецько-татарських загарбників та проти польських і українських магнатів і шляхти. Після кількох вдалих походів на Молдову у спілці з запорізькими козаками (1594, 1595) Наливайко очолив повстання проти польської шляхти, яке поширилося на Поділлі, Волині, частково Київщині й Білорусі. Козаки при допомозі міщанства і селян заволоділи Брацлавом, Гусятином, Баром, Каневом, Черкасами, Слуцьком, Могилевом та іншими містами. Водночас на Вкраїні діяв загін повсталих запорожців під керівницивом Григорія Лободи і Матвія Шаули. Об'єднанню загонів перешкоджала недовіра, з якою запорожці ставилися до Наливайка після повстання К.Косинського. У кінці 1595 року польський уряд доручив гетьманові Станіславу Жолкевському приборкати повстання. Перед спільною загрозою Наливайко у квітні 1596 року об'єднав своє військо із запорожцями на чолі з Шаулою. Повстанське військо відбило наступ поляків під Білою Церквою, але потім змушене було відступити на Лівобережжя. Готуючись до переправи , Жолкевський , щоб обманути повстанців розпочав з Г.Лободою переговори про припинення війни. Він чекав, коли в Дніпрі спаде вода і легше буде його полкам переправитись на лівий берег. Погоджуючись на мир, Жолкевський вимагав від повстанців видати Наливайка, Шаулу та інших керівників повстання, видати зброю а самим повстанцям повернутися до своїх панів виконувати феодальні повинності. Звичайно такі вимоги не могли буті приняті Лободою. За переговорами пильно стежив Наливайко, беззгоди якого Лобода не мав права вирішите це важливе питання.

4.Солоницький бій

Затримавши мирними переговорами керівників повстання біля Києва, королівське військо в районні Трипілля почало переправлятися на лівий берег Дніпра зразу в кількох місцях і через це повстанці не змогли йому перешкодити. Коли королівські вершники з‘явились на лівому березі, Лобода і Наливайко вирушили у Переяслов, де зустрілися з новими труднощами. До повстанців дішли чутки, що велике польско-шляхетське військо переправилось через Дніпро і готується вдарити на Переяслав. У своєму листі до короля Жолкевський писав, що повстанців у Переяслову зібралось 10-12 тисяч, з яких близько 7 тисяч становили жінки, діти, літні люди. При такому становище повстанців відступати було дуже небезпечно, але залишатися у Переяслові і вести війну проте переважаючих сил противника було зовсім неможливо. 3 травня 1596р. повстанці вийшли з міста і і вирушили в степ. Відступали вони дуже повільно. На просування від Переяслова до Лубен, відстань між якими становила близько 200 км, повстанці витратили 13-14 днів, це призвело до того, що вони не зуміли відірватися від ворога і відступити далі в глиб степів. В цьому, напевне, була провина Лободи, Наливайка та іншіх керівників повстання, які не розуміли серйозної небезпеки і не прискорили відступу, а сили противника все росли. Опинившись в оточенні великих сил ворога, повстанці вирішили просуватись ближче до правого берега ріки Солониці, яка недалеко впадала в Сулу, щоб хоч один бік свого табору можна було не захищати від нападу королівських військ. Місто, де зупинилися повстанці і зробили табір, був на тому місті , де тепер розташовано село Солониця. Зупинившись, вони вирішили зробити свій табір не приступним для ворога і обнесли його возами, в результаті утворив високій і майже неприступний вал, що шляхетське військо не могло стежити за тим, що діялось у таборі. Всього повстанців здатних вести оборону, за повідомленням польських джерел, у Солоницькому таборі було близько 5000 чоловік. 16 травня 1596р. почалася героїчна битва повсталих селян і козаків проти переважаючих сил польсько-шляхетського війська. Оточивши табір повстанців і притиснувши його до р. Солониці і болота, польська армія розпочала наступ. Повстанці вели героїчну боротьбу з ворогом, не допускали його до своїх укріплень, робили вночі вилазки і нападали на противника, завдавали йому багато втрат. Нестерпне становище в таборі повстанців після тижневої блокади загострилося до краю. Воно ще більше посилило суперечки між двома групами козаків, які всіляко намагався використати Жолкевський, знову почавши переговори з Лободою. Більша частина повстанців зная віроломство польської шляхти, ніяк не хотіла складати зброю. Цю групу очолював Наливайко, Шаула і К.Кремпський. Вона складалась з нереєстрових козаків і селян, трудящих з міст. У таборі щодня відбувались бурхливі ради, на яких обмірковувалось питання про загальну діяльність. Розмови не припинялись ні вдень ні вночі. Під час однієї бурхливої ради між реєстровими і нереєстровими козаками розгорілася бійка, в результатіякої Лобода був убитий. Після страти Лободи реєстрові козаки розгубилися і на певний час припинили свою активність. Найсильнішою групою серед повстанців тимчасово стали запорозькі нереєстрові козаки, на чолі с Крифтофом Кремпським. З того часу повстанціпід керівництвом Наливайка майже щодня влаштовували вилазку на шляхетський табір, щоразу завдаваючи ворогові багато шкоди.

25 травня 1596 р. в польський табір було привезено з Києва багато зброї. Жолкевський наказав своїм полковникам спрямувати всі гармати на центральну частину повстанського табору і продовжувати обстріл вдень і вночі. Від ворожих снарядів в таборі спалахнула пожежа в кількох містах , загинули сотні людей і худоби; реєстрові козаки не слухали распоряджень гетьмана і зовсім ухилялись від боротьби. Сили повстанців слабшали, вилазки припинились. Майже зовсім вичерпались продукти харчування. В таких умовах Жолкевський знову розпочав свої провокаційні переговори з реєстровими козаками. Наливайко, Кремпський та численні маси козаків і селян рішучі виступали проти капітуляції. Але більшість людей Солоницького табору вже не підтримували Наливайка і Кремпського. Ці люди вимагали прийняти пропозицію Жолкевського перемір‘я. Повстанці не знали, що із Запорозький Січі йде до них велика допомога. Так, кінець кінцем , повстанці, маючи перед очима змучених жінок і дітей, поранених і хворих,не витримали дальшої боротьби і прийняли тяжкі умови капітуляції. Як тільки стало відомо, що більшість повстанців погодилась капітулювати і видати королівському командуванню провідників, Наливайко із своїм полком хотів вирватися з табору і вирушити в південні степи. Але за ним пильно стежили реєстрові козаки, бо ім‘я Наливайка першим згадувалося в усіх вимогах жолкевського. Коли вони спробували схопити Наливайка і заковати його в кандали, в таборі повстанців повстанців розгорілась збройна міжусобна боротьба, прискорила жахливий кінець для Солоницького табору. 28 травня 1596 р. оставшиєся реєстровиє козаки схопили Наливайка, закували його і негайно видали Жолкевському. Потім були схоплені Шаула та інші поводирі повстанців. Після виконання основних вимог повстанців Жолкевський дозволив магнатам і шляхті забрати всіх своїх підданих, а жовнірам і найманцям позбирати зброю, порох, коштовні речі та ін., а тих хто чинив опір вбити. Зрозумівши віроломство королівського командування, запорозькі козаки, селяни та інші повстанці знову взялись за шаблі. Але було вже пізно. Польсько-шляхетське військо почало чинити криваву розправу над усіма без розбору, не уникли цієї розправи і реєстрові козаки. Під час цієї кривавої бійки вдалося втекти в степ близько 1.500 козаків разом з К.Кремпським. Історичні джерела, які свідчать про кількість повстанців, що загинули, не дають нам точних даних.
Не зважаючи на тяжку поразку на Солониці, селяни, козаки і далі боролись проти магнатів і шляхти. Поразка стала значним уроком для селян і козаків. Це повстання було початком тривалой збройной боротьби селян і козаків проти своїх гнобителів.

5. СТРАТА НАЛИВАЙКА
Після поразки на Солониці, Наливайка королівський уряд тримав у в‘язниці більше 10 місяців, застосовуючи до нього найлютіші засоби катування і знищення. Королівські урядовці намагалися довідатисяпро його особисті політичні плани: відносини з російським урядом , кримським ханом, австрійським імператором, молдавським господарем. Допитуючи Наливайка урядовці намагалися глибше дізнатися про визвольну боротьбу на Україні з тією метою, щоб у майбутньому не допустити ще такого повстання. Так, у Варшаві понад 300 днів королівські кати знущались з Наливайка: не давали їсти, пити, спати, тримали на холоді, пекли розжареним залізом та ін. На всі запитання катів Наливайко відповідав, що боровся проти гнобителів, прагнув визволити людей з панського рабства, дати їм більше незалежного життя. Проте у Варшаві було чимало таких людей, які співчували Наливайкові і намагалися йому допомогти втекти із в‘язниці. Селянин магната Язковецького, який довгий час разом з Наливайком воювал прибув у Варшаву і підготовляв втечу. Він зумів черезвікно передати йому в тюрму пилку. Наливайко перепилив нею колоду, до якої був прикут і мав намір втекти. Проте варта випадково дізналася про це і перешкодила втечі. Тривале ув‘язнення Наливайка викликало серед деяких магнатів і шляхтичів підозріння в тому, що ніби хтось у королівському уряді має велику силу і навмисно зволікає його страту. Підозріння також падали і на К.Острозького, але його класові інтереси не мали нічого спільного з інтересами Наливайка. На вимогу магнатів і шляхти королівський уряд вирішив прискорити страту Наливайка. 1 квітня 1597 р. він був прилюдно страчений у Варшаві. Згодом про героїчну боротьбу і смерть Наливайка було складено багато пісень і легенд, віршів написаних Шевченком.